Річки цієї пори були повноводі, й човен птахом летів за течією. Плавання минуло успішно й швидко. Завдяки стрімкій течії на нього пішло втричі менше часу, ніж потрібно було б на ту саму путь по суходолу. Запливаючи з річки в річку, — бо вони, як судини в тілі, всі сполучаються з більшими життєвими артеріями, — мандрівники незабаром дісталися до головної річки Західних штатів і щасливо причалили біля самих дверей батьківського дому Інес.
Читач може собі уявити радість дона Августина і збентеження превелебного отця Ігнасіо. Перший плакав і дякував небесам, а другий теж дякував, але не плакав. Добросерді провінціали були такі щасливі, що й на гадці не мали доскіпуватись до обставин цього несподіваного повернення. Громада дійшла одностайної думки, вирішивши, що Мідлтонову наречену викрав якийсь негідник, а тепер вона повернулася за допомогою своїх друзів. Правда, були й такі невіри, в котрих уся ця історія викликала певні сумніви, але вони тішилися своїми здогадами нишком, з тією погордливою і ні з ким не поділеною насолодою, з якою скнара роздивляється свої скарби, що дедалі більшають, однак не йдуть нікому на користь.
Аби потішити шановного священика і дати йому якусь роботу, Мідлтон попросив його одружити Пола з Еллен. Бортник погодився на це, бо переконався, яке велике значення всі його друзі надають цьому обрядові, але невдовзі він відвіз свою молоду дружину до Кентуккі, — мовляв, треба, як велить звичай, відвідати всіх своїх численних родичів. А бувши там, він скористався з нагоди і належним чином оформив своє одруження у знайомого мирового судді, бо не дуже вірив у міцність шлюбних ланцюгів, якими сковують молодят папські священики. Еллен, збагнувши, що не завадить ужити додаткових заходів, аби втримати такого непогамовного чоловіка в певних рамках подружнього життя, і не заперечувала проти цих подвійних оков; тож обидві сторони були задоволені.
Те становище, якого досяг Мідлтон, одружившися з дочкою такого заможного землевласника, як дон Августин, та особисті достоїнства капітана привернули до нього увагу начальства. Його стали висувати на важливі й відповідальні посади, що додало йому ваги в суспільстві. Ставши впливовою особою, він мав змогу допомогти своїм друзям. Першим, про кого він потурбувався, був бортник. Двадцять три роки тому в тих краях і в тому суспільстві неважко було знайти для Пола роботу, де б він уповні міг застосувати свої здібності. Зусилля Мідлтона та Інес, яким ревно й розумно допомагала Еллен, не пропали марно, і з часом вдача бортника дуже змінилась, і то на краще. Незабаром він став орендувати земельну ділянку, досяг неабияких успіхів у сільському господарстві, а згодом обійняв посаду в муніципалітеті. Отак гараздуючи в житті, він і сам, як це часто буває в нашій республіці, перейнявся почуттям власної гідності й потягся до знань.
Крок за кроком він сходив суспільною драбиною дедалі вище, і його дружина з глибокою материнською радістю бачила, що її дітям уже не загрожує небезпека повернутися до того стану, з якого вибилися їхні батьки. Нині Пол — член нижчої законодавчої установи того штату, де він прожив багато років. Він навіть відомий своїми промовами, що здатні розвеселити цей дорадчий орган, а що ті промови грунтуються на практичному знанні, то вони куди корисніші за витончені, добре розроблені теорії, які мало не щодня можна почути з вуст котрогось доморослого політика. Але всі ці щасливі досягнення він завдячував багаторічній праці і впертій волі. Мідлтон, куди освіченіший за свого товариша, відповідно обіймає посаду у вищій законодавчій установі. Саме від нього ми й дізналися про більшу частину тих подій, на яких засновується наша оповідь. Окрім цих відомостей про Пола і про своє власне безхмарне життя, він стисло розповів про свою другу подорож до прерій. А що ця оповідь ніби завершує все те, що відбувалося досі, то ми вважаємо за доцільне закінчити нею наш труд.
