Гаррі Поттер і орден Фенікса
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Серия: Гарри Поттер #5
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і орден Фенікса». Краткое содержание книги:
Прилад ожив і ритмічно задзенькав. З малесенької срібної трубочки вгорі почав пахкати блідо-зелений дим. Насупивши брови, Дамблдор пильно стежив за димом. Минуло кілька секунд, і з крихітних клубочків утворився суцільний струмінь диму, що густішав і клубочився в повітрі... цей дим перетворився на голову змії, що широко роззявляла свою пащеку. Гаррі було цікаво знати, чи все це підтверджує його слова. Він нетерпляче поглядав на Дамблдора, очікуючи хоч якогось знаку, але Дамблдор на нього не дивився. — Авжеж, авжеж, — бурмотів, здається, сам до себе Дамблдор, без найменшого подиву розглядаючи струмінь диму. — Але по суті розділений?
Гаррі нічого не розумів. Димова зміюка розділилася на дві окремі змії, що звивалися й похитувалися в темному повітрі. Дамблдор з похмурим задоволенням знову легенько вдарив прилад чарівною паличкою. Дзенькання поступово стихло, а димова змія перетворилася на безформну хмарку й зникла. Дамблдор відніс прилад назад на тонконогий столик. Гаррі бачив, як директори на портретах проводили його поглядами, а коли побачили, що Гаррі за ними стежить, поспіхом прикинулися, що сплять. Гаррі хотів було розпитати про цей чудернацький срібний прилад, та не встиг, бо зі стіни праворуч угорі почувся голос. Це знову з'явився у своєму портреті захеканий чарівник на ім'я Еверард.
— Дамблдоре!
— Які новини? — поцікавився Дамблдор.
— Я кричав, аж доки туди не прибігли, — повідомив чарівник, витираючи лоба завісою, що була в нього за спиною, — я сказав, що почув, ніби внизу щось ворушиться... вони не знали, вірити мені чи ні, але зійшли вниз, щоб пересвідчитись... знаєш, там унизу немає портретів, щоб подивитися самому. Але хвилини за дві його винесли. Він у поганому стані, залитий кров'ю, я побіг до портрета Ельфріди Креґ, щоб краще бачити, куди вони йдуть...
— Добре, — сказав Дамблдор, а Рон судомно здригнувся. — Сподіваюся, Діліс за цим простежить...
І справді, за кілька секунд знову з'явилась у своїй картині чаклунка зі срібними кучериками. Вона, кахикаючи, сіла в крісло й сказала: — Дамблдоре, його забрали до Святого Мунґо... несли повз мій портрет... вигляд у нього кепський...
— Дякую тобі, — сказав Дамблдор, а тоді глянув на професорку Макґонеґел.
— Мінерво, піди розбуди всіх Візлів.
— Так-так...
Професорка Макґонеґел рвучко встала й пішла до дверей. Гаррі краєм ока подивився на переляканого Рона.
— Дамблдоре... а як бути з Молі? — зупинилася біля дверей професорка Макґонеґел.
— Це буде робота для Фоукса — після того, як він перевірить, чи там нікого немає, — відповів Дамблдор. — Але вона, можливо, вже й сама знає... у неї той чудовий годинник...
Гаррі знав, що Дамблдор має на увазі годинник, який показував не час, а місце перебування й стан членів родини Візлів, і зажурено подумав, що стрілка містера Візлі, мабуть, стоїть навпроти позначки "смертельна небезпека". Але ж зараз глибока ніч. Можливо, місіс Візлі спить, а не стежить за годинником. Гаррі похолов, пригадавши, як ховчик місіс Візлі перетворювався на мертвого містера Візлі — з перехнябленими окулярами, з кров'ю на лиці... але містер Візлі не помре... не повинен...
Дамблдор нишпорив у шафці за спинами в Гаррі й Рона. Вийняв старого почорнілого чайника й поставив на столі. Потім підняв чарівну паличку й промовив "Летпус!". На якусь мить чайник затремтів і спалахнув химерним синім сяйвом, а далі завмер і знову став суцільно чорний.
Дамблдор підійшов до іншого портрета, де був зображений хитромудрий на вигляд чаклун з гострою борідкою, одягнений у слизеринські срібно-зелені шати. Він, мабуть, так міцно спав, що навіть не почув голосу Дамблдора, коли той спробував його розбудити.
— Фінеасе. Фінеасе.
Персонажі інших портретів у кімнаті перестали прикидатися, що сплять. Вони заворушилися в рамах, намагаючись краще все побачити. Хитромудрий чаклун і далі розігрував сон, тому з портретів теж почали вигукувати його ім’я.
— Фінеасе! Фінеасе! ФІНЕАСЕ!
Він уже не міг прикидатися. Театрально здригнувся й широко розплющив очі.
— Мене хтось кликав?
— Фінеасе, відвідай, будь ласкавий, свій інший портрет, — сказав Дамблдор. — Маю ще одну вістку.
— Відвідати інший портрет? — перепитав Фінеас писклявим голосом, довго й штучно позіхаючи (його погляд блукав по кімнаті й зупинився на Гаррі). — Ой ні, Дамблдоре, я нині такий втомлений.
Щось у Фінеасовому голосі було Гаррі дуже знайоме. Де він його вже чув? Але не встиг над цим замислитись, бо портрети на стінах почали бурхливо протестувати.