Пригоди Електроніка (квадрологія)
- Автор: Велтистов Евгений Серафимович
- Язык: украинский
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Пригоди Електроніка (квадрологія)». Краткое содержание книги:
- Отже, всі компліменти належать тобі, - узагальнив Сироїжкін. - Р. Електроникові!
- І ніякий я не “Р”, - запротестував Електроник. - Я твоє повторення і продовження.
- Найвдаліше! - підхопив Сергій і витягнув наздогад з пачки листа, прочитав уголос із середини:
- “А мені особисто подобається Сироїжкін. Якщо чесно, кому з нас не хочеться цілковитої, абсолютної свободи?” - Восьмикласник почервонів, кинув листа на стіл.
- Її звати Світлана К., - уточнив Елек.
- Знаєш Ел... - Сергій похмуро оглянув мішки. - Мені до літератури готуватися. А ти розплачуйся за ефект Р. Даніеля і Р. Електроника. І врахуй, що на конверті Світланки К. твоє ім’я.
Але зайнятися як слід літературою Сергієві не вдалось. У квартирі безперервно дзвонив телефон. І за залізним законом робототехніки в трубці лунали самі дівчачі голоси, які вимагали Електроника. Сироїжкін однозначно відповідав, що Електроника немає вдома, але шанувальниці роботів не відставали: “Може, ви Сергій Сироїжкін?” - “Ні, я старший брат, - навмисне хриплим голосом говорив Сергій, - я передам, що ви дзвонили”.
Одна з абоненток зразу ж відрекомендувалася:
- Добрий день, я - Бублик...
І Сергій піймався:
- Який ще там бублик?
- Так мене звуть у класі за те, що я кругла відмінниця.
- Вітаю! - не витримав Сергій.
- Дякую. - Бублик зітхнула: - Тільки нічого путящого в цьому немає... Вчора я зрозуміла, що вчилася неправильно...
- Як це так? - здивувався Сироїжкін.
- Я старанно засвоювала матеріал і не думала, навіщо це потрібно... Тепер... - В інтонації Бублика сяйнули оптимістичні нотки. - Тепер я багато думаю... Кожний урок для мене як відкриття... Ви мене розумієте? Передайте привіт Елеку!
- Розумію. Передам, - обіцяв Сергій.
- Вибачте...
На двадцятому дзвінку Сироїжкіну стало ясно, що коли він вдаватиметься у подробиці, то завалить літературу. Від звичного для дівчисьок веселого сорочачого скрекотання голова в нього пішла обертом.
Елек в сусідній кімнаті розв’язував ті самі проблеми контактів найрізноманітніших підлітків.
“Я все життя самотній, - повідомляв шестикласник Левко Н. - Самотній вдома, у школі, у дворі. Звичайно, в мене є товариші по класу, і в хокей є з ким поганяти. Але немає друга”. Лист закінчувався тривожно: “Елеку, допоможи!”
Електроникові схеми працювали напружено, аналізуючи ситуацію самотності. Випадок потребував негайного втручання, але Електроник нічого не міг винайти. Він пригадав першого прочитаного ним листа. Десь блукала по місту дівчинка з очима, які не сміються. Значить, теж самотня. Чимось глибоко засмучена.
Електроник викликав Рессі.
- Не знайшов? - запитав він.
- Ні, - коротко радирував Рессі.
- Дівчинка з очима, які не сміються, - нагадав суворо Елек. - Вона у спортивному костюмі. Шукай, Рессі!
Сергій, почувши розмову, прочинив двері, просунув у шпарину голову.
- Таких не буває, Еле! - хрипло заявив він. - Щоб людина ніколи не посміхнулася, - це треба жити за... кріпаччини! - Сергій між дзвінками повторював “Записки мисливця”.
- А я? - сказав Ел. - Коли я засміявся вперше?
- Ти - інша справа! У тебе були друзі... - Сергій махнув рукою. - А мені не до сміху. Дівчиська заїли. - І він знову усамітнився в сусідній кімнаті.
- У мене були друзі... - повторив Електроник і відчув незвичайний прилив сил. У цих словах, можливо, крився розв’язок задачі.
Елек швидко розібрав пошту й виявив немало таких самотніх, як Левко Н.
Це були хлопчики й дівчатка, які не могли знайти схожих за духом людей. У них було, здавалося б, усе - дім, сім’я, підручники, книжки, “телик”, собаки, сусіди, багато всяких дрібних прикростей і приємних утіх; не вистачало лише друга, з яким можна посперечатися, посваритись і помиритися, з яким ніколи не нудно й школи не страшно, заради якого можна пожертвувати найдорожчим для себе - особистою свободою. І одного разу, оцінивши все це, людина замислювалася, чому вона самотня.
“Я боюся покидати дитинство, хотіла б залишитися в ньому назавжди, - признавалася в листі до Елека Наталка М. і пояснювала свою позицію: - Деякі мої подруги намагаються мати якомога модніший вигляд, бути “надсучасними” в розмовах. А мені вони нудні...”