Гаррі Поттер і Смертельні реліквії (з ілюстраціями)

Вітер боровся з котеджиком, вогонь у каміні стрибав і тріщав, а Білл уже відкорковував нову пляшку вина. Люпинова новина примусила всіх стати інакшими, забути про стан облоги, в якому вони перебували. Звістка про нове життя приємно всіх схвилювала. Тільки на ґобліна не справила жодного враження ця святкова атмосфера, і він за якийсь час непомітно подався у спальню, яку тепер займав сам. Гаррі думав, що, крім нього, ніхто цього не помітив, однак побачив, що Білл теж дивиться, як ґоблін іде по сходах.

- Ні... ні... я справді мушу вертатися, - сказав Люпин, відмовляючись від ще одного келиха вина. Він встав і закутався в дорожній плащ. - До побачення, до побачення... за кілька днів постараюся принести фотографії... усі будуть такі раді, що я вас побачив...

Він застібнув плаща, попрощався з усіма, обіймаючи жінок і тиснучи руки чоловікам, а тоді, сяючи усмішкою, повернувся у вітряну ніч.

- Гаррі, ти - хрещений батько! - сказав Білл, коли вони з ним зайшли на кухню, допомагаючи прибирати зі стола. - Це велика честь! Мої вітання!

Коли Гаррі поставив порожні келихи, Білл зачинив за ним двері, приглушивши гамір з вітальні, де всі ще й досі, навіть без Люпина, святкували подію.

- Гаррі, я хотів би поговорити з тобою наодинці. Це не так легко зробити, коли в домі стільки народу.

Білл завагався.

- Гаррі, ти плануєш щось з Ґрипхуком.

Це була констатація, а не запитання, тож Гаррі нічого й не заперечував. Просто очікувально дивився на Білла.

- Я знаю ґоблінів, - сказав Білл. - Я працював у «Ґрінґотсі», коли закінчив Гоґвортс. Якщо вважати, що взагалі існує дружба між чаклунами й ґоблінами, то я маю друзів серед ґоблінів... чи принаймні добре їх знаю і ставлюся до них з приязню. - І знову Білл завагався. - Гаррі, що ти хочеш від Ґрипхука, і що ти йому за це пообіцяв?

- Я не можу тобі сказати, - відповів Гаррі. - Вибач, Білле.

За їхніми спинами відчинилися двері кухні. Флер принесла чергову порцію порожніх келихів.

- Зачекай, - сказав їй Білл. - Одну хвилинку. Вона знову вийшла, Білл зачинив двері.

- Тоді я мушу дещо сказати, - вів далі Білл. - Якщо ти уклав з Ґрипхуком якусь угоду, а особливо якщо в цій угоді йдеться про скарб, то будь украй обережний. Ґоблінські уявлення про власність, оплату й доплату відрізняються від людських.

Гаррі відчув млість, наче в серці заворушилася змійка.

- Що ти маєш на увазі? - запитав він.

- Ми говоримо про цілком різні породи істот, - відповів Білл. - Ділові стосунки між чаклунами й ґоблінами століттями будувалися на взаємній недовірі... та ти й сам це знаєш з «Історії магії». Винні обидві сторони, я не стверджую, що чаклуни були святі. Проте деякі ґобліни, а особливо ті, що працюють у «Ґрінґотсі», свято переконані, що чаклунам не можна довіряти у справах, пов’язаних із золотом і скарбами, бо чаклуни нібито анітрохи не шанують ґоблінське право власності.