Джеррі-Островик

— Ну, пацюки й самі гидота, — казала міс Мерль Мерівезер. — Та гляньте, як він держить своїх котів! Я напевне знаю, що за ці два тижні здохло троє. Звісно, це вуличні коти, але ж і то живі створіння. А найдужче губить їх отой бокс.

«Котячий бокс», що мав надзвичайний успіх у публіки, Дакворт завжди показував наостанці. Двох котів у малесеньких боксерських рукавичках випускали на стіл для «товариського матчу». Звичайно, ті коти, котрі виступали з пацюками, були для боксу надто замучені й залякані. На матч Дакворт випускав ще свіжих, повних снаги, поки вони не втрачали її або не здихали, заслабнувши. Для глядачів це була прекумедна картина — іграшковий бій між чотириногими створіннями, що ніби перекривляли геройський спорт вищих двоногих істот, людей. Та для котів це були не іграшки. Перед самим виступом їх дратували, щоб вони загризлись по-справжньому, і аж тоді випускали на стіл. Отож в ударах, що вони завдавали один одному, були справжня злість, біль і страх. Рукавички скоро злітали, й коти, вчепившись один в одного, дряпались та кусались мов скажені; коли спускали завісу, по сцені аж клапті шерсті літали. Публіку цей «несподіваний» фінал тішив найдужче, і вона сміялась та плескала, поки завісу піднімали знов і ніби ненароком показували їй Дакворта з помічником, що обмахували забіяк рушниками, немов справжніх боксерів.

Коти страшенно нівечили один одного, рани, що майже суціль укривали їх, не встигали гоїтись, загноювались, і незабаром вони або здихали, або робились такі замучені, що вже не годні були напасти й на пацюка. Тоді їх пускали на линву з обпоєними й виголодженими пацюками, що вже не могли втекти, бо були напівдохлі. А публіка — «оті дубові голови», як казала міс Мерль Мерівезер, — реготала до нестями й аплодувала «Даквортовим ученим котам і пацюкам», як вельми повчальному видовищу!

Один великий шимпанзе, що якийсь час виступав з Майклом у тій самій програмі, не любив одягатись. Ніби кінь, що не дається загнуздати себе, а вже загнузданий — зовсім не зважає на гнуздечку, так і той шимпанзе відбивався, поки його одягали, а коли вже вдягли, спокійно виходив на сцену й виконував свій номер. Уся морока була в тому, щоб його вдягти. Робили це аж утрьох — власник шимпанзе й двоє підсобних робітників. Тварину доводилось підтягувати за шию до вбитого в стіну гака, так що вона душилась — дарма що хазяїн давно повибивав їй передні зуби.