Злий
- Автор: Тирманд Леопольд
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Переводчик: Марія Пригара
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Злий». Краткое содержание книги:
Тимчасом ті не гаяли й хвилини: молодий шофер тихо й квапливо розповідав ЗЛОМУ про якийсь випадок, погоню, показуючи на людину, що в розпачливій позі сиділа в кутку, та на пакет завбільшки з патефон, що лежав посеред платформи. Поволі Гальський почав дещо розуміти й включатися до розмови.
— Це, може, Марта, — раптом обізвався він слабким, але виразним голосом, — я гадаю, що…
— Очевидно, — кинув ЗЛИЙ, — ми їдемо туди. А що ам робити з цими квитками, як ви гадаєте? — звернувся ін до Гальського.
Гальський відчув, що радісна гордість наповнює йому груди. «Ці квитки, — збагнув він блискавично, — наш порятунок!»
— Я гадаю, — сказав він схвильовано, — що ми якось перешлемо їх Дзярському. Оце буде сенсаційний вчинок, правда?
— Чудово! — тихо вигукнув ЗЛИЙ; його іскристі сірі очі заясніли вдячністю. — Геніальна думка, докторе! — Видно було, що ЗЛИЙ відразу, з одного натяку, збагнув усі наслідки такого сміливого кроку.
«Оце так чоловік, — майже з захопленням подумав Гальський, — тепер я розумію, чому в нього бувають успіхи. Нічого не треба йому пояснювати».
ЗЛИЙ підсунувся до постаті в глибині кузова і делікатно взяв її за плече.
— Пане!
— Міліціє! — закричав Антоній Пайонк у новому нападі істерії, але тут він побачив білі очі ЗЛОГО, й голос його поволі почав затихати, наче в репродукторі.
— Так, — сказав ЗЛИЙ, — я бачу, що, незважаючи на все, ви — розсудлива людина. Жодна волосина не впаде з ваших вусів, якщо ви заведете нас туди, де ув'язнена та дівчина.
— Добре, — відповів Антоній Пайонк тим самим ввічливим і спокійним голосом, яким звертався до своїх колег-поштарів, перше ніж вони вирушать до свого району. Він був дуже радий, що йому не треба давати ніяких свідчень.
— Виженуть мене, мабуть, з роботи, — пробурмотів Генек Шмігло, сідаючи в кабіну разом з Пайонком, — я залишив новенький автобус без догляду, холера! Хоч би встигнути, а то місцеві селяни перероблять його на клуню.
ЗЛИЙ поклав долоню на стиснуті руки Вітольда Гальського.
— Спасибі вам, — сказав він несподівано.
Грузовик раптом рушив, світло ліхтаря увірвалося під брезент. На пальці ЗЛОГО червонавим блиском заяснів величезний брильянт.
— Все з цього й почалося? — тихо сказав Гальський, показуючи на перстень з печаткою.
— Так, — ствердив ЗЛИЙ. — З цього. Я колись розповім вам про це. Це пам'ятка величезного гріха.
Грузовик уповільнив хід біля перехрестя.
— Маршалковська, — сказав Калодонт, відхиляючи брезент.
Оливковий «Гумбер» з тихим гурчанням в'їхав у гараж. Вільга залишив ключик у машині і повільно піднявся нару, У гаражі було темно і порожньо, чути було, як зрідка капає вода з нещільно прикрученого крана в кутку приміщення. Не запалюючи світла, він пройшов через ремонтну майстерню; відблиск ясної ночі бруднуватими пасмами падав крізь закурені квадратні шибки на столи та інструменти. Є люди, що бояться порожніх і темних приміщень — інженер Вільга не належав до них. Він запалив сигарету і з хвилинку постояв, потім зайшов у контору і відімкнув вері до квартири. Марта спала в шкіряному кріслі серед розгардіяшу. Тіні втоми і хвилювання лежали на її щоках, перлисті краплини поту блищали на лобі й над верхньою губою. У кімнаті стояла страшна задуха. Вільга не замкнув за собою дверей. Він з ненавистю глянув на Марту й підійшов до столу. Знайшов склянку, вилив з неї рештки чаю на підлогу, сполоснув її содовою водою з сифона і налив собі півсклянки чистого джину. Машинально ввімкнув радіо, з репродуктора залунала грайлива і в той же час смутна музика. Марта нервово здригнулась і прокинулась: одним поглядом вона охопила кімнату. Вільга миролюбно, але з погордою глянув на Марту.
Внизу залунав приглушений гуркіт машини, що в'їжджала в гараж; потім почулися швидкі кроки на сходах, і в дверях з'явився Метеор.
— Алюсю! — крикнув він, — що таке? Де ж транспорт? Вільга весело глянув на нього.
— Що значить, де? Кітвашевський повіз усе. Може, ти з ним розминувся?
— Я цілу годину чекав біля брами на Вільчій, — вигукнув Метеор, — і нічого не дочекався. Нічого не було. — Він нервово запалив сигарету. — Вимкни радіо! — гримнув істерично.