Вічний календар
- Автор: Махно Василь
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Виадвництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-725-8
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Вічний календар». Краткое содержание книги:
Вдома о. Феліштан шарудів газетою. Парасці не подобалося мишаче шарудіння папером, бо на столі стигла в мисках зварена бараболя. Із приходом німців почала виходити «Чортківська думка». Парох пронумерував часопис і читав уголос так, щоби чула Параска. «У Туреччині, — читав отець, — жиди продають цитрини по 40 лір замість 23, а в Румунії обчислили 272 тисячі жидів. Буковина і Басарабія вільна від жидів. Можемо сподіватися, що за рік не буде їх у цілій Румунії». Далі парох прочитав заклик Митрополита Андрея Шептицького: «Хлібороби, виконайте обов’язок здачі контингентів!» Кожного разу, минаючи в Чорткові синагогу, о. Феліштан зупиняв свій погляд на будівлі, яку знову пограбували. Колись він дізнався із віденської газети, що Ісроель Фрідман помер у Відні. Зазвичай двір переходив від батька до сина, або до зятя, якщо в цадика народжувалися тільки дочки. «Цікаво, — подумав парох, — а кому Фрідмани передали свій двір?»
Перші липневі дні 1941 року в Чорткові почалися з пострілів і лементу. Майже з кожного будинку в центральній частині міста та з будинків Старого Чорткова виводили євреїв і везли до Чорного лісу. Буваючи в Чорткові за дорученням о. Феліштана, якому похилий вік не дозволяв часто приїжджати до отця-декана, Параска бачила навколо ринку гурмища євреїв, зігнаних із чортківських вулиць. Місце, де вони до війни торгували, перетворилося на мурашник брудних і голодних людей.
Поки отець читав газету, служниця міркувала, говорити чи ні про нічних гостей на дзвіниці. Вночі, розпитавши Боруха та дівчину про їхню пригоду, вона впізнала в пораненому майстра, до якого їхали з усіх околиць шити чоботи чи ремонтувати взуття. Принесла невеличку баночку йоду. Обробивши рану, перев’язала чистими тонким полотном і сказала чекати до ранку.
«Прошу отця», — звернулася за сніданком до Феліштана Параска. Той подумав, що знову нарікатиме на нього.
«Як видиш — я все з’їв», — виправдовувався старий.
«Маю до вас одну справу».
«Ну, то кажи».
«Ви вчора ходили до дзвіниці?»
«Ходив, — підтвердив парох. — А що, не замкнув двері?»
«Не замкнули».
«Ну, то замкни».
«Замкнула».
«Відчиниш у неділю».
«У нас на дзвіниці гості».
«Хто? — запитався Феліштан, пригадуючи, що якогось року знайшов гніздо горлиць. — Знову горлиці?»
«Ні, — відповіла Параска. — Жиди».
«Які жиди? — здивувався. — Та, прецінь, їх усіх вивезли з Митниці?»
«З Товстого, — сказала Параска. — Втікачі з ґетта».
Феліштан відклав газету й подивився на родинну реліквію покійної Катерини, образ Матінки Божої. Богородиця благально дивилася ясними блакитними очима на пароха.
«Скільки їх?»
«Двоє».
«Клич до хати», — промовив.
Щойно Феліштан запросив Боруха й Фейґу до столу, несподівано у дворі з’явився на каштановій кобилі німець Фрідріх, наглядач за ліґеншафтом.
За столом заціпеніли. Нещодавно поширилася чутка, що в бучацькому повіті через те, що село не здало призначений контингент, продовольчі відділи вермахту зігнали два десятки підлітків та стариків і всіх постріляли, ще й підпалили село. Фрідріх належав до продовольчої команди вермахту, йому допомагали ще двоє німців, що прибули восени, коли частину земель готували до засіву озиминою. Катерина заштовхала Боруха з Фейґою на горище і, вмить прибравши сніданок, миски і склянки, випхала Феліштана надвір.
Фрідріх, сидячи в сідлі, погладжував лискучу шию кобили.
Отець наблизився й запитав по-німецьки, чого пан офіцер потребує.
Той витягнув папір і наказав прочитати в неділю під час літургії. У наказі продовольчого відділу йшлося про незадовільну здачу контингенту й покарання, яке чекатиме на саботажників.
Фрідріх приклав до пілотки руку й на прощання, об’їхавши навколо пароха, сказав:
«З Товстого повтікали жиди. Якби пан священник щось довідався — прошу мене сповістити».
«Добре», — глухо відповів Феліштан, уперше налякавшись свого голосу.
Борух і Фейґа переховувалися в митницького священника до осені. За цей час Борух кілька разів перечитав знайдені Феліштаном листи. Із листів дізнався, що якийсь Натан з Гази звертається до амстердамського кагалу і сповіщає про об’явлення гебрейського Машіаха Саббатая Цві. Те, що зберігалося в церковній книзі, не було правдивим листом, а лише копією, зробленою в Бучачі для язловецького кагалу. Виявилося, що швець Борух колись готувався на рабина в Любліні — та завадила раптова смерть батька. Він повернувся до Товстого й почав шити капці. Вечорами Феліштан для безпеки вилазив на горище й годинами там розмовляв із Борухом.