Відьмак. Володарка Озера
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Відьмак #7
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-3114-6
- Переводчик: Сергей Валериевич Легеза
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Відьмак. Володарка Озера». Краткое содержание книги:
— Зрадники! Нікчемні лайдаки!
— Сучі сини!
— An’badraigh aen cuach!
— Пси нільфгардські!
— Тихо! — рикнув Гамількар Данза, гепаючи броньованою рукавичкою об балюстраду галереї. Стрільці з галереї націлили арбалети на збитих у cul de sac[44] ельфів.
— Спокійно! — ще голосніше прогарчав Данза. — Досить! Утихомиртеся, панове офіцери! Майте гідність!
— Ти маєш нахабство говорити про гідність, падлюко?! — крикнув Койннех Да Рео. — Ми проливали за вас кров, прокляті д’ойне! За вас і вашого імператора, який прийняв від нас присягу на вірність! І отак ви нам віддячили? Віддаєте нас тим катам із Півночі! Як злочинців! Як розбійників!
— Я сказав: досить! — Данза знову гепнув кулаком об балюстраду так, що аж відлуння пішло. — Візьміть це до відома як факт, панове ельфи! У Цінтрі укладено угоди, що є умовами для встановлення миру, і вони накладають на Імперію обов’язок видання нордлінгам військових злочинців…
— Злочинців?! — крикнув Ріордан. — Злочинців?! Ти, клятий д’ойне!
— Військових злочинців, — повторив Данза, аж ніяк не звертаючи уваги на заворушення внизу. — Тих офіцерів, проти яких існують доведені звинувачення в тероризмі, убивствах цивільного люду, катуванні бранців, різанині поранених у лазаретах…
— Ви сучі сини! — крикнув Ангус Брі Крі. — Ми ж убивали, бо була війна!
— Убивали ми за вашим наказом!
— Cuach’te aep arse, bloede Dh’oine!
— Це справа вирішена! — повторив Данза. — Ваші прокляття та крики не змінять нічого. Прошу поодинці підходити до кордегардії, прошу не чинити опору під час заковування в кайдани.
— Треба було залишитися, як вони тікали за Яругу, — заскреготів зубами Ріордан. — Треба було залишитися й битися далі в командо. А ми, дурні, придурки, ідіоти, дотрималися солдатської присяги! Заслужили ми це!
Ізенгрім Фаойльтіарна, Залізний Вовк, найславетніший і чи не легендарний уже командир Білок, тепер імператорський полковник, із кам’яним виразом на обличчі здер із рукава й наплічника срібні блискавки бригади «Вріхедд» і кинув їх на плити двору. Інші офіцери наслідували його приклад. Гамількар Данза, який спостерігав за тим із галереї, нахмурився.
— Така демонстрація ні до чого, — сказав він. — Крім того, я на вашому місці не позбувався б так легковажно імперських інсигній. Відчуваю обов’язок проінформувати панство, що як імперським офіцерам під час обговорення умов миру вам гарантували справедливі процеси, лагідні вироки та швидку амністію…
Збиті в cul de sac ельфи рикнули дружним, гучним, злим сміхом.
— Звертаю також вашу увагу, — додав спокійно Гамількар Данза, — на той факт, що ми видаємо нордлінгам тільки вас. Тридцятьох двох офіцерів. Не видаємо жодного солдата, якими ви командували. Жодного.
Сміх у cul de sac стих, наче ножем відтятий.
Вітер дмухнув на вогнище, здійняв куряву іскор, ударив в очі димом. З перевалу знову долинуло виття.
— Торгували всім, — перервав мовчання ельф. — Усе йшло на продаж. Честь, вірність, шляхетське слово, присяга, звичайна порядність… Усе те були просто товари, що мали вартість настільки довго, наскільки довго були на них попит і кон’юнктура. А якщо не було, не варті вони ставали й жмені клоччя та відкидалися в куток. На смітник.
— На смітник історії, — кивнув пілігрим. — Ви маєте рацію, пане ельф. Так це виглядало тоді там, у Цінтрі. Усе мало свою ціну. І вартувало стільки, скільки можна було отримати як еквівалент. Щоранку починала засідати біржа. І, як на справжній біржі, раз у раз зустрічалися несподівані хоси й беси. І як на справжній біржі, важко було відкараскатися від враження, що хтось смикає за ниточки.
— Чи я добре чую? — запитав протягло Шілярд Фітц-Естерлен, тоном і міною виражаючи недовіру. — Чи не підводить мене слух?
Беренгар Льоварден, спеціальний посланець імператора, навіть не став відповідати. Розкинувшись у кріслі, він продовжував дивитися, як колишеться вино в бокалі в руках.
Шілярд нашорошився, після чого начепив на обличчя маску презирства й вищості. Ту, що мовила: «Або ти брешеш, псячий сину, або хочеш мене підколоти, випробувати. В обох випадках я тебе розкусив».
— Чи маю я розуміти, — сказав він, задерши носа, — що після серйозних поступок у справах кордонів, у справі військових полонених і повернення здобичі, у справі офіцерів бригади «Вріхедд» і командо скойа’таелів імператор наказує мені, аби я пішов на угоду й прийняв неможливі претензії нордлінгів щодо репатріації поселенців?
44
Дослівно «сліпий мішок», тобто глухий кут (фр.).