Мерзенна сила
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Серия: Космічна трилогія #3
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-395-414-1
- Переводчик: Андрей Маслюх
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Мерзенна сила». Краткое содержание книги:
Ренсом із Мерліном також відчули, що в домі потепліло; вікна були відчинені (коли і як вони відчинилися, ні господар, ні чародій не зауважили), але холодніше не ставало: теплом віяло саме знадвору. Поміж голим гіллям дерев, понад землею, яка після заходу сонця знов тужавіла від морозу, до кімнати залітав літній вітерець — тільки-от такого, літа в Англії не бувало ще ніколи. Сповнений, сказати б, по самісінькі вінця — немов оті неповороткі річкові баржі, навантажені всякою всячиною так, що, здається, і з місця не зрушать, — казковим духом нічних квітів і терпким запахом тягучої камеді, напоєний солодкими пахощами стобарвних гаїв і прохолодним ароматом опівнічних плодів, цей вітерець лагідно ворушив фіранки на вікнах, скинув зі столу якогось листа і розкуйовдив волосся на голові у Мерліна. Кімната м’яко погойдувалася, ніби пливла; їхніх рук та облич торкнувся враз вільготний подих морської піни і хвиль — аж пробіг по всьому тілу дивний, нестримний трем. У Ренсома котилися по щоках сльози: він єдиний із усіх людей на Землі знав, звідки, з яких морів і з яких островів віє той вітер. Мерлін цього не знав, проте й у нього в грудях озвалася і замлоїла та невтішна рана, з якою народжується у цьому світі кожна людина, а з вуст тихо полилися слова прадавнього кельтського плачу. Втім, усі ті прояви були лишень провісниками, предтечами самої богині. Коли вся її доброчесність зосередилася і сфокусувалася у тій крихітній для неї точці на поверхні планети, що мчала крізь небесні простори, з усього того зворушливого тепла постало ще щось — щось незламне, гостре, загрозливо нестримне. Обидвох чоловіків пройняв дрож: Мерліна — бо він не знав, хто до них наближається, а Ренсома — бо він таки знав.
І ось вона прийшла — полум’яна й осяйна, всевидюща і безжальна, готова вбивати й умирати, прийшла, випереджаючи навіть світло; то була сама милосердна любов, але не така, якою уявляють її смертні, не у тому зм’якшеному, олюдненому вигляді, в якому зазвичай поставала перед нами після Воплочення Слова. Вона з’явилася до них просто з-поза місяця, з третього неба, первозданна й невпокорена, — і ледь не спопелила їх на місці. Ренсом із Мерліном мало не осліпли та не оглухли; здавалося, вони не витримають, якщо це триватиме далі, — проте водночас не знали, чи витримають, якщо це припиниться. Так прибула звитяжна поміж планетами Переландра, яку на Землі величають Венерою.
Внизу на кухні МакФі раптом різким рухом відсунув назад крісло — аж завищала під ніжками кахляна підлога, ніби грифельна дошка під олівцем.
— Ганьба! — вигукнув він. — Ганьба нам, що сидимо тут і тільки на вогонь витріщаємося! Закладаюся, якби у нашого господаря не була покалічена нога, він знайшов би для нас якесь краще застосування!
— Ну-ну, далі! — підбадьорила його Каміла; очі в неї враз спалахнули завзятим блиском.
— Про що це ви, МакФі? — здивувався Дімбл.
— Про битву! — заявила Каміла.
— А ворогів не забагато, щоб вступати з ними у відкритий бій? — засумнівався Деністон.
— Може й забагато, — сказав ольстерець. — Та менше їх не стане у будь-якому разі. А як славно було б виступити проти них відкрито! Чесно кажучи, мені часом здається, що мене не особливо й хвилює, що буде далі. Але я не міг би спокійно лежати в могилі, якби знав, що вони перемогли, а я так і не потримав нікого з них за горло. Пригадую, під час першої війни влаштували ми біля Монші невелику вилазку… Хлопці, знаєте, переважно гамселили ворогів прикладами, щоб не зчиняти зайвої стрілянини, і потім один старий сержант сказав мені: «А черепи як тріщали… Ви коли-небудь чули щось краще?»