Сибіріада польська
- Автор: Домино Збигнев
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Голов. спеціаліз. ред. літ. мовами нац. меншин України
- ISBN: 966-522-093-4
- Переводчик: Станислав Савкив
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Сибіріада польська». Краткое содержание книги:
— Ти ще живий? Гарний з тебе фрукт, не відвідаєш, не поговориш...
— Ну, знаєш, Любко, так якось...
— «Так якось, так якось...» Дай мені краще сильного коня, по дерево в тайгу поїду.
— Сєрка тобі запряжу: спокійний і найсильніший. А як хочеш, то можу з тобою по то дерево поїхати... — запропонував несміливо.
— А конюшню на кого залишиш?
— Шурка Кулік на зміну зараз прийде і можу їхати.
Сушняку в тайзі не бракувало. Назбирали смолистих соснових гілляк і повернулися в село задовго перед кінцем короткого зимового дня.
— Може, ще раз обернемо? — запропонував Сташек. Мати Любки рішуче була проти цього.
— Не встигнете до ночі. Вистачить нам цього дерева на довго. Ідіть, діти, у дім, гарячих щі з’їжте, замерзли, мабуть.
— Дякую, пані... Коня мушу відвести, ну і...
— Бачиш, мамо, який той твій поляк? «Ні, дякую...» Соромливий, як панночка... Загони коня в конюшню і негайно повертай.
Просидів у них до пізнього вечора. Мати Любки почувалася краще, не кашляла. Розпитувала його про Польщу, просила, щоб говорив польською мовою, повторювала за ним деякі слова і щиро журилася, що сама по-польськи вже майже все забула.
— Твій батько часто пише? — поцікавилася пані Альбіна.
— Один раз тільки написав. Уже давно, ще перед новим роком.
— Наш Ваня також уже давненько звістки про себе не дає... А її батько, то вже... — пані Альбіна махнула рукою.
— Мамо, чому ти замовкла? Скажи йому, мамо, хай знає, що то означає: «без права пєрєпіскі...» За що мене з піонерів викинули, чому в комсомол не приймають, немов зачумлену. Скажи, хай знає...
Довідався тоді Сташек, що батька Любки арештували перед самою війною за те, що як радгоспний зоотехнік допустив до масового помору телят. Визнали його саботажником і засудили на десять років важких робіт, з додатковою карою: «без права на всякі побачення і на кореспонденцію».
— Від того часу чутка про нашого годувальника пропала. А ті бідні телятка просто з голоду поздихали. Як та війна вибухнула, думала, що якась амністія буде. Нічого. Коли Ваню, її брата, забрали на фронт, також собі думала, що змилуються над ними...
— Вистачить вже, мамо.
— Адже ти сама хотіла, щоб я йому все розповіла.
— Хотіла... Але не хотіла, щоб ти жалілася.
Тільки у січні дійшла до Булушкіна нова пересилка листів з фронту. І дві службові «похоронки«. Обидві польським сім’ям з Вовчого хутора. З них виникало, що в битві під Леніно загинули: Флоріан Ільницький та Ян Барський.
Така «похоронка» — то півсторінки друкованого паперу з графами для відповідного заповнення власним почерком. Вистачило тільки вставити прізвище і дані загиблого. «Ізвєщеніє-повідомлення: Ян Барський, 18 років, поляк, загинув на фронті під м. Леніно, 12.10.1943. Повідомлення є документом, що дає право на пенсії та пільги для сім’ї загиблого». Це все. У лівому верхньому кутку печатка по-польськи: «Командування 1 Піхотної Дивізії ім. Т. Костюшки в СРСР». І підпис командуючого, нерозбірлива закрутка хімічним олівцем...
Бабуня Барська спочатку надовго заніміла. А протягом наступних днів, не розуміючи, що діється навколо, безустанно перебираючи чотки, поплакувала:
— Ясеньку ти мій, Ясеньку... Ясеньку ти мій...
Наймолодший, Янек, загинув під Леніно. Середній, Юзек, пішов з Андерсом і слід по ньому загинув. Про найстаршого, Владека, який з вересневої кампанії не повернувся, також бідна матінка нічого не знала. Броня й молодші сестри поплакували.
Гонорка Ільницька у смерть свого Флорека нізащо не хотіла повірити.
— Мій Флорек загинув? Він, який нікому ніколи не заважав? Адже був кухарем у тому війську, ополоник в руці держав, а не гвинтівку. Е, де там саме Флорека вбили б. Якась помилка мусить бути й тільки...
Долина прислав два листи, зокрема один із них адресований Сташеку.
«Любий сину мій, Стасю!
У перших словах мого листа повідомляю тобі, що, слава Богу, я здоровий і цілий. Була тут велика битва з німцями. Ми завдали ворогові важких травм. А як то на війні, і наших чимало загинуло за Польщу. Майже на моїх очах вбили Земняка. Служив разом зі мною в артилерії. Нашого Янека Барського вбили. Про нього окремо до Броні пишу. Флорека Ільницького і Біалера, бо віднайшовся, також вбили. І ще Яська Куриляка. Багатьох поранено. Зі мною нічого не сталося. Але того німця напевно переможемо і до нашої Польщі дійдемо. Тоді заберу вас до себе. Тішуся, Стасю, що ти там є розсудливим і чемним. Що допомагаєш Броні. Тепер вона бідна, бо її брат Янек загинув. Як там Тадзьо? Турбуйся про нього, бо він ще малий. І завжди пам’ятай, що ми собі удвох говорили. Напиши мені на польову пошту 63-409. Я також, як тільки зможу, то напишу до вас. А тепер вже прощаюсь з тобою і Тадзьом.