Джек
- Автор: Доде Альфонс
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Переводчик: Виктор Омельченко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Джек». Краткое содержание книги:
Трагічна доля спіткала і Джека, головного героя, який у нерівному двобої з несправедливістю і самодурством намагається відстояти свою людську гідність.
Роман увійшов до золотого фонду світової літератури.
Перед порогом сусідньої кімнати він узяв під килимком ключа, відчинив двері як своя людина, підійшов до плити, де з полудня на тихому вогні умлівав суп на вечерю, і запалив свічку; потім прив'язав хлопчика до високого стільця і, приставивши його до столу, дав малюкові в руки замість іграшок дві накривки від каструль.
– А тепер гайда звідси. Незабаром прийде пані Вебер; цікаво, що вона скаже, коли побачить на його ногах нові черевички... Ото здивується!.. Зроду не здогадається, хто це купив, – це просто неможливо. У будинку мешкає стільки людей, і всі її так люблять!.. Ну й потішимося ж ми!..
І він заздалегідь сміявся, відчиняючи двері свого житла, вузької й довгої мансардної кімнати, перегородженої навпіл заскленими дверима. Складені на купи картузи й брилі свідчили про фах мешканця, а голизна стін – про його бідність.
– О Белізере, то ви вже не живете з рідними? – перепитав Джек.
– Ні, – трохи знітився торговець і, як часто робив у таких випадках, почухав потилицю. – Знаєте, у великих сім'ях не завжди лад... На думку пані Вебер, несправедливо за всіх працювати й не мати ні гроша. Тому вона порадила мені відокремитися від батьків... І відтоді я справді заробляю удвоє більше, можу допомагати родичам, та ще й відкласти дещицю про чорний день. А все завдяки пані Вебер. Розумна жінка, я вам скажу!
Розмовляючи із Джеком, Белізер заправляв лампу, розкладав товар, готував вечерю, – чудовий салат з картоплею та копченим оселедцем, з якого, вимочивши його перед цим протягом трьох днів, він приготував смачнючий маринад. Потім Белізер витяг з нефарбованої шафи дві писані тарілки, два прибори – олив'яний і дерев'яний, хліба, вина, пучок редиски і розклав усе це на такому ж нефарбованому клишоногому буфеті, змайстрованому столяром із передмістя. Та це не заважало бродячому торговцеві пишатися своїм умеблюванням не менше, ніж кімнатою, і казати «мій буфет», «моя шафа» з таким виглядом, ніби йшлося про добротні дорогі меблі.
– А тепер можна й до столу, – урочисто промовив Белізер, широким жестом вказуючи на накритий стіл, де газета заміняла скатертину, і Джекова тарілка стояла на колонках «Різне», а між хлібом та редискою проглядав огляд міжнародних подій. – Шкода: моя вечеря не зрівняється з тією шинкою, якою ви колись почастували мене на селі... Святий Боже, яка то була шинка!.. Зроду не куштував такої.
Проте картопля теж була смачна, і Джек охоче похвалив її. Радісно спостерігаючи, як гість уминає їжу, Белізер і сам не відставав, не забуваючи, однак, і про свої обов'язки господаря, – щохвилини схоплюватися, аби глянути на воду, що булькала на вогнищі, та змолоти кавових зерен, затиснувши кавомолку між вузлуватими колінами.
– Послухайте, Белізере, – промовив Джек, – та ви уже придбали усе хатнє начиння!
– Е ні, тут є багато не мого... Дещо мені позичила пані Вебер, поки...
– Поки що, Белізере?
– Поки ми одружимося, – зашарівшись, мужньо відповів Белізер. Потім, переконавшись, що Джек із нього не глузує, додав: – Ми давно вирішили побратися. Мушу сказати, згода пані Вебер вдруге вийти заміж – для мене несподіване велике щастя. Вона була такою нещасливою за першим чоловіком, бандюгою і пияком, який, напившись, щоразу бив її... Чи ж то не гріх підняти руку на таку гарну жінку?! Скоро ви її побачите, вона ось-ось повернеться додому... А яка терпляча, яка добра!.. Повірте, я ніколи її не вдарю, а як їй самій закортить дати мені прочуханки, я й слова не скажу.
– Коли ж ви хочете побратися? – запитав Джек.
– Я ладен хоч і зараз. Але пані Вебер – а вона така розумна! – вважає, що з теперішніми цінами на харчі ми самі не проживемо, і хоче підшукати компаньйона.
– Компаньйона?
– Атож... У передмісті нерідко йдуть на це бідняки... Знаходять компаньйона, вдівця чи парубка, і він бере на себе частку витрат на харчування. Його поселяють у себе, перуть йому білизну, а витрати – порівну. Уявіть собі, як це для всіх ощадливо! Коли наварено на двох, то й третьому дістанеться... Найважче знайти доброго товариша, не вітрогона, працьовитого, який до того ж не здіймав би гармидеру в домі.
– Гаразд! А як ви ставитесь до мене, Белізере? На вашу думку, я не вітрогон? Я вам не підійшов би?
– А ви погодилися б, Джеку? Я думаю про це добру годину, та не відважуюся сказати.
– Чого б то?
– Бачите... У нас тут так убого... Ми житимемо так скромно... Може, наше буденне харчування здасться вам надто пісним? Адже ви механік, зароблятимете по шість-сім франків денно...
– Не турбуйтеся, Белізере. Ваше буденне харчування якраз для мене. Я мушу бути й сам дуже ощадливим, мені не випадає сіяти грішми, бо я й сам збираюся одружуватися.