Тринадцять градусів на схід від Грінвіча
- Автор: Сичевський Василь Павлович
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- ISBN: 5-308-00091-3
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча». Краткое содержание книги:
Потім усі разом взялися за баркас, і він, неначе велетенський буєр, рушив льодом до чистої води. По дорозі, біля ополонки, де ще недавно був підводний човен, захопили каністри з пальним і теж поклали на баркас. Спустили на воду, і Людвіг Улл підпалив довгий бікфордів шнур, протилежний кінець якого було підведено до толової шашки. Баркас відпустили. Вірьовки, багри полетіли у воду. Вітер наліг на парус і поніс баркас на чисту, спокійну гладінь фьорда. Він уже був метрах у п'ятдесяти від припая, коли димок бікфордового шнура добіг до тола, і негучний вибух плеснув з корми на палубу вогнем. Баркас загорівся, охоплений полум'ям, він все віддалявся і віддалявся від кромки льодового припаю, від людей, що стояли на ньому в скорботному мовчанні.
Бійці Мілорга прощалися з відпливаючими в Лету товаришами по боротьбі. Не було ні промов, ні переможних кличів. Коли плавучий смолоскип, неначе взятий від великого вогню війни, згас і, зачерпнувши води, залишки баркаса пішли на дно, бійці підняли в небо автомати, карабіни, гвинтівки — відсалютували полеглим і, несучи з собою поранених, рушили на південний захід у напрямку перевалу. То був найкоротший шлях у Долину Гейзерів.
Загін витягнувся ланцюгом і за якийсь час уже дістався перевалу, як раптом налетів сильний шквал і загнав бійців під скелі. Купка знесилених людей, чіпляючись на каміння і один за одного, з лихою бідою дісталась до печери і знайшла в ній притулок. Касян ішов останнім. Він бачив, як бушує в долині вітер, як вриває з палаючих будинків Свердрюпбюена і Хаугена дахи і з вихорами снігу кидав на лід фьорда, Видовище вражало, але милуватися цією розбійною красою не було ні сил, ні бажання. Печера на перевалі була послана їм долею. Голодні, змучені, збиті боєм люди приткнулися хто де, і чи то дрімали, а чи мовчки чекали, поки вгомониться стихія, вляжеться шквальний вітер, втихомириться так зненацька здиблена заметіль. Тоді вони зможуть рушити далі. На базі в Долині Гейзерів на них чекали гаряча страва і заслужений відпочинок.
Касян присів на сухий камінь, прихилився плечем до отіни, ковтнув з запропонованої Людвігом фляги трохи спирту і враз провалився в пітьму короткого забуття. Прокинувся від того, що в коліна йому ткнувся пес. Невідомо звідки він тут з'явився. Рудий з підпалинами, нечистий породою, він тремтів від холоду і жаху, але жалібно гавкав і скавучав, кудись наполегливо запрошуючи Касяна. Той довго дивився на нього напівсонними очима, потім перевів погляд на Людвіга і, випростуючи закляклі ноги, встав.
— Піду, подивлюсь, — сказав, звертаючись до Улла. — Може, хто живий… Може, кого десь забули.
На знак згоди Людвіг опустив і знову підняв важкі запалені повіки. Касян вийшов з печери.
Розділ восьмий
КРАПЛЕНІ КОЗИРІ
Зв'язка Рюгоса — Стенсона без особливих пригод досягла бази загону в Долині Гейзерів. Полонений поводив себе, можна сказати, зразково. Сил, як виявилось, у нього було небагато, кілька разів просив зупинитися, падав у сніг і відпочивав. Ні по дорозі, ні на зупинках більше не робив ніяких спроб до втечі. Мовчазний, похмурий, він, здавалось, примирився зі своєю долею, виглядав людиною до всього байдужою.
База загону знаходилась на березі теплого, незамерзаючого ручая на місці старого промислового становища, збудованого ще російськими поморами. Це була приземиста, врізана в пологий косогір дерев'яна будова. З її єдиного, схожого на щілину, вікна майже до самого Грен-фьорда було видно рівну, мов стіл, долину. В погожі сонячні дні над нею піднімались стовпи білої пари, що позначали гарячі джерела. З цих гейзерів зливався незамерзаючий ручай, що впадав у Грен-фьорд. У ньому сміливці купалися і в люті морози.
Захопивши Шпіцберген, німці побудували тут військовий аеродром, де до сорок другого базувались їх літаки, що перехоплювали каравани радянських і англійських кораблів. Та швидко ті літаки відлетіли звідси, а в долині залишились три будиночки, заметені снігом порожні цистерни та ще щогла з смугастим сачком синоптиків, що показував напрямок вітру. Все це містилося на протилежному березі ручая, трохи далі, за промисловим становищем. Порожні цистерни та інше аеродромне обладнання було тепер нікому тут не потрібне, а будиночки згодились — у них мешкали бійці загону. Комендантом тут був Грегеріс Альвінг, що втратив праву ногу, коли «юнкерси» атакували «Ісберн» і «Селіс» на рейді Баренцбурга і через це змушений постійно перебувати на базі. Він і прийняв від конвоїрів полоненого німецького обер-лейтенанта, зробивши щодо цього відповідний запис у «бортовому журналі» бази. ІІІлезінгера замкнули на гауптвахті в одному з відсіків промислового пристанища. Окрім гауптвахти, там знаходився госпіталь і продовольчі склади. Хто вирив у підпіллі цієї споруди просторі погреби, напевно, так і залишиться невідомим, але треба сказати, то були вельми хазяйновиті люди. Кращого холодильника, аніж вічна мерзлота, важко було придумати. Ось в один з таких погребів і кинули Шлезінгера, прикривши згори для надійності дубовою, закутою в залізо лядою. На ляду повісили великий амбарний замок і поставили біля неї вартового. До цих крайніх заходів комендант вдався після того, як конвоїри розповіли йому про спробу полоненого втекти.