«Ілюстрована Історія України»

Такі інструкції діставав Шаховской і Його наступники; можна собі уявити, як мусїло себе почувати українське громадянство під такиМ правлїннєм. Хоч царське правительство при тім наказувало звичайно вести свою політику „секретно", „подті рукою", „искусньім образомт", але не було чого сподївати ся якоїсь делікатности в тих часах, коли не жалувано й своїх та найвищих, а не то що ту придавлену й перелякану українську старшину. Само правительство, як доходило до діла, забувало про всяку делікатність. Київського митрополита Ванатовича разом з ігуменами київських монастирів скинуло з урядів і заслало за те, що не одслужили молебня в царський день. Взявши ріжні, зовсім безоснові підозріння на старшину, поручало обшукувати й забирати папери й листи найвизначнїйших і нї в чім непідозрілих старшин—в тім самого Лизогуб, а найстаршого українського представника. Можна собі уявити, як поводив ся і Шаховской і його наступники з українськими людьми!.. Шаховской вважав навіть, що правительство занадто ще пань-каєть ся з старшиною, і радив зовсїм віддалити її від всякої участи в правлінню та визначити одного намістника Великоросиянина (розумів мабуть свою чесну особу). Правительство царське одначе не приставало на сї ради і заспокоювало свого занадто горячого представника, що українські члени в правлінню однаково нїчого не значать, а як би їх зовсїм віддалити від всякої участи, то се могло б українське громадянство „привести в сумнів". А як заховували ся при тім затверджені царським правительством права і привилеї, може показати такий приклад: київський міський магістрат боронив своїх прав против самовільств московських властей, отже 1737 р. тодішнїй правитель український (перший член колегії) кн. Барятинський, прискіпавши ся до якоїсь дрібниці, арештував весь київський магістрат і разом з ними всї грамоти міста Київа, а правительству пояснив, що зробив се на те, аби магістрат не мав на що посилати ся на доказ своїх прав і вільностей.

Крім отсього великоросийського правління тяжіла над Україною в сих часах також важка рука всякого воєнного начальства: київських воєнних губернаторів (що заступили місце давнїх воєвод) і начальників росийських військ, що під час затяжної кампанії турецької і кримської та війн польських роспоряжали ся як хотїли на сусїднїй Україні, командували українськими полками і всякою старшиною, не питаючи ся ніяких прав ні пунктів. Перелякана самовластем своїх московських правителів, їх суворим поводженнєм, підозріливістю і неперебірчивістю в тяжких карах, українська старшина мовчки корила ся, не осміляючи ся навіть піднести голоса за своїми правами, за обіцяним вибором гетьмана і давніми порядками. Радїла, як ще їй давали якось жити, і держала себе як то кажуть „тихше води, низше трави". Яке було тяжке те московське правлїннє, виховане в суворий школЇ Бірона, показують пізнїйші згадки Українцїв, коли на місце московських правителів 1740 р. визначено Англїйця генерала Кейта: сей суворий вояка лиши по собі добру память тим, що був неохочий до тортур і всяких слідчих мук, був обережний в визначуванню кар, поводив ся з людьми привітно і ласкаво. І се вже було в дивовижу!