Шлях Абая [Абай жолы - uk]

Хвороба і смерть блукають по всіх дев’яти парафіях і безжально винищують бідняків, що працюють тяжко, без перепочинку. Самому Сармоллі мало коли доводилося брати участь у жаназі, але йому відомо, що вже з перших днів епідемії духівництво почало багатіти. Для імамів, муедзинів, хальфе і карі настав благодатний час рясних жнив. Не приховуючи ненависті до своїх ворогів і суперників, Сармолла назвав кілька імен. На його думку, такі люди, як Шаріфжан-хальфе, Самат-хальфе, сліпий карі і муедзин Самурат, зараз тріумфують. Вони мають величезні гроші від жанази, фідії[74] і хатиму[75], від семиденних і сорокаденних поминок. Прибутки їхні зростають безперервно, день у день…

— Народ гине, а вони жиріють на очах, мірза Ібрагім! — Сармолла говорив з помітним акцентом мулли-арабіста.— Таких прибутків не бувало у них навіть у дні айтів[76]. Правду каже народ: «Де багато ковили, жиріє віл, де багато смертей,— мулла». Навіть сам хазрет[77], імам мечеті, заслуговує на осуд! Безжальні, розбещені люди!

Сармолла замовк, і тоді заговорив Абай. Треба домогтися, щоб на похорони збиралося менше людей; треба попередити народ, які небезпечні в дні холери поминки…

— Так, так, так! — закивав головою Сармолла і ще запальніше почав ганити своїх ворогів — хальфе і карі.

Абай слухав його з явним невдоволенням. Сармолла, певно, помітив це і заговорив про те, як важливо правильно напучувати народ у важку годину. Але одразу знову збився на лайку.

— Шаріфжан-хальфе, Самат-хальфе і муедзин Самурат тільки заважатимуть у нашій добрій роботі. Вони не вболівають за народ!

Захопившись, Сармолла заплющив очі, замотав головою і заклацав язиком, немов птах:

— Ні, ні, не вболівають!

Абай вирізняв Сармоллу з-поміж духовних осіб. То був чоловік з широким кругозором, який добре знав вірші східних поетів і мав у себе дома їхні твори. Абай, бувало, брав у нього книжки Шейха, Сааді, Хафіза, Алішера Навої. Сармолла був освіченою людиною: недарма жителі міста прагнули, щоб саме він учив їхніх дітей.

Абай покладав на Сармоллу великі надії. Але, розмовляючи з ним сьогодні, він мало чи не з перших слів зрозумів, що Сармолла, як і інші мулли, сповнений звичайнісінької корисливості та ще лютої заздрості, яка не дає йому спокою: «Той на жаназі зірвав стільки-то, а цей на фідії — ще більше».

— Дозвольте, Сармолла! — обурено сказав Абай.— Адже писав поет: «Хто мені розкаже про один гріх сусіда, той розповість про сотню моїх пороків цілому світові». У дні людської загибелі і горя не слід так багато говориш про свою ненависть і ворожнечу…

Сармолла густо почервонів і квапливо заговорив:

— Звісно, звісно, мірза Ібрагім, ви маєте рацію! Я таки винен! Що ж ви мені порадите?

— Зверніться з добрим словом до парафіян, які приходять у мечеть на молитву. А ще краще в п’ятницю, після проповіді-хутпа, виступіть з напученням перед людьми своєї парафії. Поясніть їм, як уберегтися від хвороби.

Скажіть, що треба уникати скупчення людей при виконанні похоронних обрядів…