Віннету І
- Автор: Май Карл Фридрих
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Астролябія
- ISBN: 978-617-664-160-5
- Переводчик: Наталья Владимировна Сняданко
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Віннету І». Краткое содержание книги:
— Тоді доведеться напасти спершу на ту частину, якою керує Вбивча Рука. Ти це маєш на увазі?
— Так. Я точно знаю місце, на якому зараз перебуває Вбивча Рука і його люди, і можу вас завести туди. Очі кайова звикли до темряви, а їхні рухи схожі на рухи змій, які ніхто не чує. Ми оточимо трьох білих і апачів і після спеціального знаку нападемо на них. Ніхто з них не втече. Ми заколемо їх ще до того, як вони отямляться. А потім візьмемося до Віннету.
— Уфф, уфф, уфф! — захоплено вигукнуло кілька слухачів. Пропозиція Сантера сподобалася їм.
Але їхній вождь не поспішав із рішенням і сказав його лише після тривалих роздумів:
— Якщо ми будемо дуже обережні, то це може вдатися. А коли ми нападемо на Віннету? Відразу ж уночі?
— Ні. Вже вранці, — пояснив Сантер. — Його особа для мене настільки важлива, що я хотів би бачити його очі під час нападу, а вночі це неможливо. Ми зробимо так само, як апачі, — розділимося. Одну частину я ще вночі відведу на місце, де нас мали б упіймати. Там вона й залишиться, аж поки не настане день, а вранці піде далі, аж поки на неї не нападе Віннету, бо ж він вважатиме, що Вбивча Рука і його люди підтримають його з другого боку. Інша ж частина разом зі мною вранці шукатиме шлях, яким Убивча Рука повернувся сюди, в долину. Я переконаний — ця дорога веде до підніжжя гори, біля якого розташований вихід із ущелини, де чекає Віннету. Апачі зосередять усю свою увагу на ущелині й відразу ж помітять нашу першу групу. Але не зауважать, що друга частина групи наближається до них іззаду. Вони опиняться в такому ж оточенні, яке самі планували влаштувати для нас. А оскільки Віннету має при собі не більше ніж п’ятнадцять чоловік, то змушений буде здатися, якщо не захоче, щоб усіх його людей винищили. Такий мій план.
— Якщо все й справді вдасться зробити так, як говорить мій брат, то це добрий план, — кивнув червоношкірий.
— То ти згоден? — миттю запитав Сантер.
— Так. Я хочу зловити Віннету живим, аби привезти його до нашого вождя, і більше нічого. А завдяки твоїй пропозиції ми зможемо досягнути цього вже зараз і не чекати довго.
— Тоді берімося до здійснення плану!
— Непросто оточити Вбивчу Руку і його людей у темряві лісу так, аби вони не помітили цього. Для цього я оберу тих воїнів, які найкраще зарекомендували себе у підкраданні.
Індіанець почав називати імена цих воїнів, тож мені настала пора повертатися, бо якщо кайова рушать у дорогу негайно, то я можу не встигнути попередити своїх. Тож я сповз із високого каменя на низький, потім зіслизнув у траву і подався геть. Коли я проминув уже згадані вище чагарі й опинився на освітленій місяцем галявині, то кинувся бігом у долину, аж поки не опинився на одній висоті зі своїми людьми. Тут я пробіг до лісу і щасливо зустрівся з моєю групою, яка напружено очікувала на мене.
— Хто там? — крикнув Дік Стоун, коли почув мої кроки. — Це ви, сер?
— Так, — підтвердив я.
— Де ви так довго були? Правда ж, тут був шпигун? Якийсь кайова випадково набрів на нас під час розвідки?
— Ні. Це був Сантер.
— Як? Сантер? А ми його не схопили? Цей убивця сам лізе нам у руки, а ми ніяк не впіймаємо його! Хіба таке можна стерпіти?
— Уже сталося ще більше, ніж можна було стерпіти. Але у мене тепер немає часу розповідати вам усе, бо нам слід не гаючись тікати звідси. Потім про все довідаєтеся.
— Геть звідси? Чому?
— Кайова збираються напасти на нас тут.
— Ви серйозно, сер? — втрутився Вілл Паркер.
— Цілком. Я підслухав їх. Вони зараз збираються нас тут усіх перебити, а вранці напасти на Віннету. Вони знають наш план. Тому нам треба вшиватися звідси!
— Куди?
— До Віннету!
— Через темний ліс? Ми будемо падати і понабиваємо собі синців.
— Ширше розплющуйте очі! І бігом!
Нічний похід крізь густий ліс напролом не надто сприяє збереженню вродливого обличчя. Нам доводилося покладатися на руки, які намацували дорогу наосліп. Двоє ішли попереду, витягнувши руки наперед, а решта — за ними, тримаючись одне за одного. Так тривало понад годину, аж поки ми не проминули ліс. Найважче було ще й дотримуватися правильного напрямку. На галявинах ми ішли швидше. Ми оминули гору і наближалися до ущелини, у якій розташувався табір Віннету.
Хоча у Віннету й не було підстав очікувати небезпеки з того боку, звідки прийшли ми, він усе ж виставив пост, і вартовий голосно озвався до нас, питаючи, хто ми такі. Я відповів йому. Всі впізнали мій голос і позривалися зі своїх місць.
— Мій брат Убивча Рука прийшов сюди? — запитав Віннету здивовано. — Це означає, що трапилося щось серйозне. Ми марно чекали на кайова.