Війна і мир 1-2

При слові три П'єр швидкими кроками пішов уперед, збиваючись з протоптаної стежки і ступаючи по цілинному снігу. П'єр тримав пістолета, витягнувши вперед праву руку, видно, боячись, щоб з цього пістолета не вбити самого себе. Ліву руку він старанно відставляв назад, бо йому хотілося підтримати нею праву руку, а він знав, що цього не можна робити. Пройшовши ступнів зо шість і збившись зі стежки в сніг, П'єр оглянувся під ноги, знову кинув бистрий погляд на Долохова і, потягнувши пальцем, як його вчили, вистрілив. Зовсім не чекаючи такого сильного звуку, П'єр здригнувся від свого пострілу, потім усміхнувся сам зі свого враження і зупинився. Дим, особливо густий від туману, перешкодив йому бачити в першу мить; але другий постріл, якого він чекав, не пролунав. Тільки чутно було квапливі кроки Долохова, і з-за диму виникнула його постать. Однією рукою він тримався за лівий бік, другою стискав опушений пістолет. Обличчя його було бліде. Ростов підбіг і щось сказав до нього.

— Н-н… ні, — промовив крізь зуби Долохов, — ні, не кінець, — і, зробивши ще кілька хитких, кульгавих кроків до самої шаблі, впав на сніг біля неї. Ліва рука його була в крові, він обтер її об сюртук і сперся на неї. Обличчя його було бліде й насуплене, воно дрижало.

— Будь… — почав Долохов, та не міг відразу вимовити… — будь ласка, — доказав він з зусиллям. П'єр, ледве стримуючи ридання, побіг до Долохова і хотів уже перейти відстань між бар'єрами, як Долохов крикнув: — До бар'єра! — і П'єр, зрозумівши, в чому річ, зупинився біля своєї шаблі. Лише десять кроків відділяло їх. Долохов опустився головою до снігу, жадібно вкусив снігу, знову підвів голову, сперся зручніше на руки, підібрав ноги і сів, прибираючи тривкішу позу. Він ковтав холодний сніг і смоктав його; губи його тремтіли, але не переставали усміхатися; очі блищали зусиллям і злістю останньої зібраної сили. Він підняв пістолета і став цілитися.

— Боком, закрийтеся пістолетом, — промовив Несвицький.

— Закрийтесь! — не витримавши, крикнув навіть Денисов своєму супротивникові.

П'єр з покірливою усмішкою жалю і каяття, безпорадно розставивши ноги й руки, своїми широкими грудьми стояв просто перед Долоховим і сумно дивився на нього. Денисов, Ростов і Несвицький зажмурилися. Одночасно вони почули постріл і злий вигук Долохова.

— Не влучив! — крикнув Долохов і безсило ницьма ліг на сніг. П'єр схопився за голову і, повернувшись назад, пішов до лісу, ступаючи по цілинному снігу і вголос примовляючи незрозумілі слова:

— Безглуздо… безглуздо! Смерть… брехня… — говорив він, скривившись. Несвицький зупинив його й повіз додому.