Марш Радецького та інші романи
- Автор: Рот Йозеф
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-063-3
- Переводчик: Євгенія Горева
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Марш Радецького та інші романи». Краткое содержание книги:
Отам і просиджував старий Ціппер щодня з третьої до шостої, граючи в «шістдесят шість». Він увесь час програвав невеликі суми, але все ж таки стільки, що почав спершу курити дешеві сигари, а далі перейшов на люльку й найдешевший тютюн.
— Люлька, — заявляв він тоді, — набагато здоровіша за сигари, вже не кажу про сигарети. Насамперед — бачиш, що ти куриш. Хоч для багатьох її запах, може, й не вельми приємний, — додавав він, коли за столом сиділа дружина.
Але часом він приносив додому й сигару «Трабуко» — мабуть, чийсь подарунок. Вона самітно стирчала в сигарниці, зовсім пласкій, з обвислими боками. Крім того, сигара була ще й загорнена в клапоть газети. Ввечері Ціппер курив ту сигару, тричі затягувався, тоді оглядав її, ще раз затягувався, потім клав перед собою, перевертав, обдивлявся з усіх боків, ніби шукав на ній якоїсь рани, і знову брав у рот. І все це мовчки. Недокурок він обережно засував у свій старий жовтий бурштиновий мундштук і курив, поки від нього залишався самий кінчик. Той кінчик він виколупував олівцем, зчищав з нього попіл, розкришував його і висипав тютюн у капшучок.
Старому Ціпперові велося дедалі гірше. Та що менші ставали його прибутки, то більшу пошану здобував він у товаристві.
Тепер він уже належав до трьох добродійних товариств і багатьох розважальних клубів, і в кожному мав якесь доручення. В тому був касиром, в іншому — керівником, ще в іншому — заступником голови, а ще в котромусь — секретарем. Кілька вечорів на місяць Ціппер, як він сам казав, мусив віддавати різним зборам, урочистостям, звітам. Що старішим, убогішим і безбарвнішим ставав його чорний святковий костюм, а біла краватка — сірішою і запранішою, то частіше він одягався в них.
Інколи йому випадали й великі дні. Він виступав з промовою. Промову він складав за два тижні наперед і протягом тих двох тижнів учив її напам’ять. У кожній промові повторювались ті самі звороти, проте старий Ціппер був твердо переконаний, що думки його завжди оригінальні, і тому відчував себе зобов’язаним не забувати їх. Він ходив по кімнаті, де сиділа вся його родина, і вчив промову, виголошуючи її врочисто й проникливо. Пані Ціппер доводилось тоді вислуховувати його. Хоч вона давно знала ту промову напам’ять, а все ж брала рукопис і пальцем водила по кожному рядку.
— Пауза! — казала вона щоразу, коли Ціппер надто швидко перескакував з однієї думки на іншу.
«Шановні слухачі!» — так починалася кожна промова. І цей вступ Ціппер теж кожного разу вивчав напам’ять.
Ми вже знали ту промову всі, крім Цезаря, — від нього будь-які враження відскакували, як від глухої стіни, — і бували хвилини, коли вона, хоч я й намагався про неї не думати, снувалася в моїй голові, як нескінченна нитка на шпулі.
Пані Ціппер з Арнольдом ходили на ті великі Ціпперові вечори й іноді брали з собою мене. Збори відбувалися в бенкетній залі якоїсь кав’ярні, на нижньому поверсі, а здалеку долинав веселий гамір верхнього світу: брязкіт тарілок, гудіння голосів, кілька тактів музики. Щоразу, коли хтось відчиняв двері, той гамір на повну силу вривався до нашої зали. Складалося таке враження, наче ти стоїш серед вулиці, затуливши вуха, тоді на мить відтулиш їх і знов затуляєш. Відчувалося, що там, нагорі, діється щось гарне й цікаве, сповнене живого життя. А тут сиділа бліда пані Ціппер у чорній сукні з блискітками, поруч і позад неї — огрядні добродії і гладкі дами; Арнольд, тремтячи, принишк. У глибині зали, теж трохи зблідлий, а на сцені стояв яскраво освітлений пан Ціппер, тримаючи в руках циліндр, у якому лежав рукопис промови. Він і досі не знав її напам’ять. Пані Ціппер вимовляла про себе кожне слово промови раніше, ніж його виголошував чоловік. Вона тремтіла й нечутно ворушила губами.
Після нашого випускного екзамену — Арнольд за алфавітом здавав його останнього дня — старий Ціппер виголосив перед сином коротеньку промову:
— Як тобі відомо, сам я не закінчував університетів. А однаково став людиною. Але я б здобув вищу освіту, якби мені не перешкодили несприятливі обставини. Я не можу тобі дати стільки грошей, щоб ти жив так, як живуть заможні студенти. Але голодним ти не будеш і можеш учитися, де тобі подобається. Я тобі раджу вибрати юридичний. Принаймні стань доктором права. Сам я не надаю ніякої ваги званню і зовнішній шанобі, але світ ще не доріс до таких передових поглядів.
Отже, Арнольд Ціппер пішов на юридичний. Я вивчав філософію. Проте ми й далі зустрічалися по кілька разів на тиждень. Як і досі, я часто обідав у Ціпперів. Старий завжди ставився до мене дуже приязно. Про все, що відбувалося в їхньому домі, я дізнавався другого ж таки дня.