Ім'я рози
- Автор: Эко Умберто
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- Переводчик: Мар'яна Прокопович
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Ім'я рози». Краткое содержание книги:
«Це сказав той ваш Тома, ненажера останній!»
«Уважай, поганцю! Той, кого ти звеш ненажерою, канонізований святою римською церквою!»
«Теж мені святий! Та ж це Йоан канонізував його, щоб зробити на злість францисканцям! Ваш Папа не має права канонізувати, бо він єретик! Ба навіть єресіарх!»
«Ці чудові слова ми вже чули! У заяві того баварського опудала в Захсенгавзені, яку підготував ваш Убертин!»
«Уважай на свої слова, плюгавче, виплодку блудниці Вавилонської і всіх інших шльондр! Знай, що того року Убертин був не при імператорі, а в Авіньйоні, на службі в кардинала Орсіні, і Папа якраз посилав його з місією до Арагону!»
«Аякже, знаю, знаю, що він складав обітницю вбогості за кардинальською трапезою, а тепер цю вбогість він відстоює у найбагатшій на цім півострові обителі! Убертине, якщо тебе там не було, хто ж тоді підказав Людовікові скористатися з твоїх писань?»
«То хіба я винен, що Людовік читає мої писання? Він же не може читати твоїх, ти ж бо останній неук!»
«Я неук? А великим ученим був ваш Франциск, який балакав з гусьми?»
«Блюзниш!»
«То ти блюзниш, блудливий ченче!»
«Я ніколи не блудив, ти це добре знаєш!!!»
«Ще й як блудив, коли разом зі своїми кумпанами, братчиками, залазив під ковдру до Клари з Монтефалько!»
«Хай спопелить тебе Господь! Я в той час був інквізитором, а Клара вже була переставилася у пахощах святості!»
«Клара, може, й пахла святістю, але тебе інші запахи цікавили, коли ти утреню черницям виспівував!»
«Ну ж бо, говори, говори далі, і гнів Божий спопелить тебе, як і твого хазяїна, який дав притулок таким єретикам, як той остгот Екгарт і той англійський чорнокнижник, якого ви звете Брануцертоном!»
«Превелебні браття, превелебні браття!» — гукали кардинал Бертранд з настоятелем.
П'ятого дня ЧАС ТРЕТІЙ,
де Северин розповідає Вільямові про якусь дивну книгу, а Вільям викладає перед легатами нечуване вчення про мирське правління
Сварка все ще лютувала, коли увійшов один з новіціїв, які чатували на дверях. Пробравшись через цю зам'ятню, немов через поле під градопадом, він підійшов до Вільяма і шепнув, що Северин хоче терміново з ним поговорити. Ми вийшли на паперть, де човплися цікаві ченці, які з криків та гамору намагалися зрозуміти, що діється всередині. Серед перших ми побачили Аймара з Александрії, який зустрів нас своєю звичною посмішечкою презирства до глупоти цілого світу: «Ясна річ, відколи з'явилися жебрущі чини, християнський світ став куди доброчеснішим», — сказав він.
Северин був чоловіком розсудливим і міг сам подбати про свою безпеку і нікому не відчиняти. Я не мав уже більше що тут робити, а насамперед мені страх як цікаво було побачити, що ж відбувається в капітулярній залі. Тому я вирішив вернутися і доповісти про виконане завдання. Та я, певно, зле вчинив, мені треба було ще повартувати, і це заощадило б нам багатьох інших нещасть. Але я це знаю тепер, та не знав тоді.
Вертаючись, я майже зіткнувся з Бенцієм, який по-змовницькому всміхався: «Северин знайшов щось, що залишив Беренґарій, правда?»
«Що ти про це знаєш?» — нечемно відповів я, трактуючи його як свого ровесника, почасти через гнів, а почасти через його юне обличчя, на якому зараз вимальовувалось сливе дитяче лукавство.
«Я не такий дурний, — відповів Бенцій, — Северин прибігає, щоб сказати щось Вільямові, ти ж слідкуєш, щоб ніхто за ним не пішов…»
«А ти щось забагато уваги приділяєш нам і Северинові», — роздратовано мовив я.
«Я? Звичайно, що я приділяю вам увагу. Я ще від передучора не спускаю з ока ні лазні, ні лічниці. Якби я лиш міг, то давно б уже туди пробрався. Я б дорого заплатив за те, щоб довідатися, що ж Беренґарій знайшов у бібліотеці».
«Хочеш забагато знати, не маючи на це права!»
«Я вчений монах і маю право знати. Я прибув сюди з краю світу лиш задля цієї бібліотеки, а вона й далі зачинена, немов у ній містяться лихі речі, а я…»
«Пусти мене», — різко сказав я.
«Що ж, пускаю, ти вже сказав мені те, що мені було потрібне».
«Я?»
«Можна говорити, навіть коли мовчиш».
«Не раджу тобі добиратися до лічниці», — сказав я йому.
«Звісно, не добиратимусь, не бійся. Але ніхто не заборонить мені спостерігати ззовні».
Я більше його не слухав і повернувся в залу. Цей цікавський монах, як на мене, великої небезпеки не становив. Я підійшов до Вільяма і коротко ввів його в курс справ. Він схвально кивнув, відтак подав знак мовчати. Зам'яття потроху спадало. Легати з обох боків вже обмінювалися поцілунками миру. Альбореєць вихваляв віру міноритів, Єронім славив милосердя проповідників, усі висловлювали надію на те, що внутрішні чвари більш не струшуватимуть церкву. Перші величали мужність других, другі возносили здержливість перших, усі взивали до справедливості і закликали до мудрості. Я ніколи не бачив стількох людей, які б так щиро і ревно змагали до торжества богословських і моральних чеснот.