Ті, що співають у терні [The Thorn Birds - uk]

— Так, я Ральф.

— Відтоді, як у Меґі розпочалися перейми, вона без упину кликала якогось Ральфа. Мушу визнати, це мене спантеличило. Не пам’ятаю, щоб вона коли-небудь згадувала це ім’я раніше.

— Вона не хотіла й не могла.

— А звідки ви знаєте Меґі, ваша милість? І як довго?

Священик криво всміхнувся і склав свої тонкі красиві руки так, що вони стали нагадувати гострий дах костелу.

— Я познайомився з Меґі ще тоді, коли їй було десять, за кілька днів після того, як її родина перебралася кораблем із Нової Зеландії. Можна з упевненістю і не кривлячи душею сказати, що я пережив разом із Меґі й повінь, і пожежу, і емоційний голод, і смерть — і життя. Все це ми маємо випробувати і пережити. Меґі — дзеркало, в якому я змушений споглядати власну моральність.

— Ви кохаєте її! — здивовано констатувала Енн.

— Так. Завжди кохав.

— Це трагедія для вас обох.

— Я сподівався, що тільки для мене. Розкажіть мені про неї: що сталося відтоді, як вона вийшла заміж. Я не бачив її вже багато років, але без неї мені не було щастя.

— Я розкажу вам, але тільки тоді, коли ви розкажете мені про Меґі. Ні, я не маю на увазі щось дуже особисте — лише про те, як вона жила доти, поки приїхала сюди. Ми з Людді про неї нічого не знаємо, знаємо лише те, що вона жила десь поблизу Джилленбоуна. Нам би хотілося дізнатися більше, бо ми дуже любимо її. Але вона так нічого нам і не розповіла. Може, через гордість.

Людді вніс тацю з чаєм та наїдками і сів, слухаючи стислу розповідь священика про життя Меґі до того, як вона вийшла заміж за Люка.

— Я би ні за що у світі не здогадалася! Подумати тільки: Люк О’Ніл мав нахабство позбавити її всього і змусити працювати хатньою робітницею! Та ще й мав жорстокість обумовити, щоб її платня надходила на його банківський рахунок! Уявіть собі, бідолаха не мала у своєму гаманці ані копійки відтоді, як сюди приїхала! Я попросила Людді дати Меґі готівкову премію перед Різдвом, але їй стільки всього треба було купити, що ці гроші розлетілися за один день, а більше вона від нас нічого не хотіла брати.

— Не жалійте Меґі, — дещо грубо й різко мовив архієпископ Ральф. — Не думаю, що їй жаль саму себе, тим більше через брак грошей. Бо вони принесли їй мало радощів до заміжжя, хіба ж ні? До того ж вона знає, що робити, якщо у неї виникне потреба в грошах. На мою думку, байдужість Люка завдавала їй значно більших страждань, аніж відсутність грошей. Бідолашна Меґі!