На уходах
- Автор: Чайковський Андрiй Якович
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: "Піраміда"
- ISBN: 966-8522-84-2
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «На уходах». Краткое содержание книги:
Андрій Чайковський (1857–1935) видатний український письменник, автор багатьох історичних романів та повістей, серед яких значне місце займають пригодницькі повісті про козаків адресовані юному читачеві. Козацькі пригоди, бої з татарами заворожують сучасного читача чудовим знанням давнього побуту та історичних реалій.
До цього видання увійшли захоплюючі повісті «На уходах», «Віддячився» та «З татарської неволі», у яких молоді хлопці стають справжніми козаками, пройшовши неабиякі випробування та побувавши у козацьких походах.
Отару загнали до гурту, а Івася кинув із коня татарин поміж таких самих хлопців, як і він, яких набрали по Україні.
Тут було стільки всілякого народу, що аж в очах морочилось. Були тут і старші люди, чоловіки й молодиці, парубки й дівчата, хлопці й діти. Івась наблизився до іурту ровесників, та вони всі такі були налякані, що й говорити забули.
Кожне знало, яке важке буде його життя і пам’ятало про те, що з кожним кроком відчалюється від рідного села, якого ніколи вже не побачить. Івась зразу не знав, що йому робити. Присів на землі і знову гірко заплакав. Опісля став гаряче молитись і прочитав собі усі молитви, яких навчила його мама, йому від цього полегшало. В його душі повстала надія, що може Господь звільнить його із цієї неволі. Він не раз чував від дідуся, що багато людей з неволі втікає. Чому і йому не мало б таке вдатися? Він усе був найпроворнішим хлопцем між своїми ровесниками в селі. Не раз забавлялися в козаків, невольників і татар, то кожного разу він вигадав таку штуку, що невольники або втікали з неволі, або їх звільняли козаки. Треба й тепер щось таке видумати… А може Бог дасть, що орді козаки дорогу заступлять і відіб’ють бранців. Батько Сірко не раз засідав на татар, що верталися з грабунку, і розбивав їх у пух. Може й тепер таке трапитися. Від таких думок Івась заспокоївся. Він поклав велику надію на святого Миколая, бо старі люди говорили, що той святець помагає тим, що в неволю попали. Треба лише до нього щиро помолитись…
І він заєдно молився, щоб на нього зглянувся.
Стало вечоріти. Сонце вже давно зайшло, лише небо рожевіло з цього боку. Татари розвели великі вогні, при яких варили в казанах баранів. Івась побачив, як у першу чергу попав під ніж той великий баран з отари його батька, котрого прозвали овечим отаманом тому, що за ним йшли усі овечки. На ньому Івась так любив їздити держачись його довгої вовни. І тепер мусів Івась дивитись, як його поклали на землю, різнули ножем по горлі, відтак здерли з нього кучеряву шкіру, випотрошили, порізали і кинули у казанок. Івасеві було дуже жаль і він став судорожно плакати.
Опісля стали татари розносити поміж бранців шматки печеного і вареного м’яса. Дали й Івасеві. Він не їв нічого від рана і дуже зголоднів. Укусив того м’яса і виплював.
Воно було тверде і якесь солодкаве. Івась пізнав зараз, що то була конятина, якою татари людей годують. Хоч як йому докучав голод, не міг цього їсти, і поклався голодний на траві, та дивився на чисте вечірнє небо, на якому виступали ясні зорі. Він багато їх знав. Бачив їх кожного погідного вечора. От ця зоря показувалась у батьковій оселі над великою грушею, а там друга либонь над дубом, що стоїть за повіткою, а ця виходила все над стодолою. А ця зоря, коли станула просто вікна хати, тоді певно й північ. Так його вдома вчили, і він усе добре запам’ятав. І тепер дивився бідний Івась на ті самі зорі, та тут не було ні груші, ні дуба, ні стодоли, бо тут степ, а рідне село далеко відсіля. Від дідуся він чував, що малі хлопці, що попадуть у бусурменську неволю, забувають згодом, як вони називаються, забувають своє ім’я, свій рід, а опісля то й молитву християнську і рідну мову, поки цілком не збусурменяться.
Того усього Івась дуже злякався, а щоб і з ним так не сталося, то він постановив собі весь час повторювати, що зветься Івасем Носенком, а його батько Артим, мама Катерина, дідусь Прокіп Ніс, що він із села Покров близько Уманя. Він ще ніколи там не бував, але його батько возив туди продавати хліб і кожним разом привозив йому гостинця. А далі постановив собі відмовляти ті молитви, які знав, а своєю мовою говорити бодай самому до себе, коли б не було при ньому ні одного земляка, щоб лише того не забути. Івась думаючи над цим, дивився у зоряне небо. Довкруги його чути було дитячий плач, людські стони, вигуки татар і блеяння овець. Ті всі голоси зливалися в такий гамір, що нічого не можна було розібрати. Серед цього гамору ночував Івась, що йому злипаються очі і сон його перемагає.
Перехрестився ще тричі і заснув твердим сном.
III
Наступного дня вранці прокинувся Івась від голосного гамору, який настав у таборі. Татари заворушились, доїли кобили і пили ще тепле молоко. Таким молоком почастували дітей, а старшим бранцям роздавали по куску конятини. Інші татари звивали шатра і складали на гарби. Було помітно, що збираються у дальшу дорогу.