Кримінальне право України: Загальна частина: підручник
- Автор: Колектив авторів
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-095-0
- Жанр: право
Электронная книга - «Кримінальне право України: Загальна частина: підручник». Краткое содержание книги:
Для студентів, аспірантів та викладачів вищих юридичних навчальних закладів, а також наукових і практичних працівників.
Подальше зниження репресивності санкцій передбачено Законом України від 15 квітня 2008 р. № 270-VI «Про внесення змін до кримінального та кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації відповідальності».
Усе це надає реальні можливості для зміни професійної свідомості і відмови від тенденції до зайвої жорстокості покарання в судовій практиці. З цього приводу Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (зі змінами від 10 грудня 2004 р. № 18) роз’яснив судам, що у разі, коли санкція статті, за якою особу визнано винною, нарівні з позбавленням волі на певний строк передбачає більш м’які види покарання при постановленні вироку, треба обговорювати питання про призначення покарання, не пов’язаного з позбавленням волі. А у разі обрання позбавлення волі це рішення повинно бути мотивовано у вироку. Роль і значення покарання багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Воно має відповідати тяжкості вчиненого злочину, бути справедливим і достатнім для виправлення засудженого. Тільки таке покарання сприймається винним та іншими особами як остаточний і дійсно заслужений результат діяння злочинця. Покарання завжди має застосовуватися з додержанням основних напрямів, притаманних каральній політиці: а) застосування суворих видів покарання до рецидивістів і осіб, що вчинили тяжкі і особливо тяжкі злочини, а також до активних учасників організованих злочинних груп; б) застосування покарань, не пов’язаних з ізоляцією винного від суспільства, і навіть звільнення від відбування покарань осіб, що вперше вчинили злочини невеликої і середньої тяжкості. Поєднання цих двох напрямів відображено в чинному КК і має здійснюватися в каральній політиці судових органів України.
2. Відповідно до ч. 1 ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Таке визначення поняття покарання в законі дано вперше. Його аналіз дозволяє виділити і розглянути основні ознаки покарання.
Важливим завданням правової держави є охорона основних суспільних відносин від злочинних посягань. Його здійснення в першу чергу полягає у визначенні того, які суспільно небезпечні діяння є злочинними та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (ст. 1 КК). І першою важливою ознакою покарання, що визначає його соціальний зміст, є визнання покарання заходом державного примусу, який застосовується до осіб, що вчинили злочинне посягання. Покарання примушує особу до законослухняної поведінки.
Другу ознаку покарання закріплено в ст. 2 КК, де зазначено, що особа не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Отже, застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності. Це логічний юридичний наслідок злочину. Передбачені в законі інші методи реагування держави на злочини, такі як: звільнення від кримінальної відповідальності на підставі статей 45, 46, 48 КК або з передачею особи на поруки (ст. 47 КК); звільнення від кримінальної відповідальності і покарання із застосуванням до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру (статті 97, 105 КК); звільнення від покарання або від його відбування на підставі статей 74, 75, 79, 83, 84 КК, є винятком і застосовуються лише у випадках, передбачених законом, можливі за наявності достатніх для цього підстав і, як правило, за злочини невеликої тяжкості. Тому оцінка покарання як остаточного юридичного наслідку злочину є його характерною ознакою.