Дівчина, що гралася з вогнем
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5421-0
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дівчина, що гралася з вогнем». Краткое содержание книги:
Пізно ввечері у своїй квартирі вбито журналіста та його подругу, які вивчали канали постачання до Швеції секс-рабинь з Прибалтики та Східної Європи. Усі підозри падають на найдивнішу дівчину у світі з темним минулим — Лісбет Саландер.
Мікаель Блумквіст починає власне розслідування загибелі своїх колег і друзів, щоб знайти справжнього вбивцю і довести невинуватість Лісбет, яка колись врятувала йому життя.
По всій Швеції розпочато полювання на «вбивцю-психопатку», проте Лісбет Саландер не боїться кинути виклик усім — і мафії, і громадськості, і навіть самій смерті.
Після того як засоби масової інформації виявили, що Лісбет Саландер була знайома з відомою лесбіянкою Міріам Ву, газети вибухнули цілим потоком інформації. Міріам Ву колись виступала на гей-параді в перформансі Беніти Костас, що мав досить провокаційний характер, одягнена лише в шкіряні брюки на підтяжках і лакові чоботи. Крім того, вона друкувала статті в гей-журналі, які засоби масової інформації тепер старанно цитували, і кілька разів давала інтерв’ю у зв’язку зі своїми виступами в різних шоу. Поєднання серійної вбивці-лесбіянки і БДCM-сексу, дражливе для цікавості читачів, чудово сприяло збільшенню накладів.
Позаяк у перший драматичний тиждень Міріам By ніяк не могли знайти, почали висловлюватися припущення про те, що і вона теж стала жертвою Саландер або, можливо, сама була співучасницею злочину. Проте ці міркування висловлювалися в основному в дурнуватому інтернет-чаті «Ексилен» і не поширилися у великих засобах масової інформації. Зате деякі газети висловлювали думку, що раз Міа Берґман писала роботу про секс-мафію, то саме через це Лісбет Саландер, повія, за даними соціальної служби, могла скоїти вбивство.
У кінці тижня стало відомо про зв’язки Лісбет Саландер з групою молодих жінок, які загравали з сатанізмом. Група мала назву «Персти диявола», що дало привід одному немолодому журналістові, котрий опікувався питаннями культури, написати статтю про втрату молоддю традиційних цінностей і про небезпеки, що їх таїть у собі все, починаючи від культури скінхедів до хіп-хопу.
До цього часу публіка вже була сита інформацією про Лісбет Саландер. Якщо скласти все опубліковане різними засобами масової інформації, виходило, що поліція ганяється за психопатичною лесбіянкою, яка входила до групи захоплених садомазохізмом сатаністок, зайнятих пропагандою БДСМ-сексу і сповнених ненависті до всього суспільства в цілому, а надто до чоловіків. Оскільки ж Лісбет Саландер весь минулий рік пробула за кордоном, то можливі також якісь міжнародні зв’язки.
Тільки одне повідомлення з цього потоку схвилювало Лісбет Саландер. Її увагу привернув заголовок:
Цей вислів належав колишній учительці, а нині художниці по тканині Бірґітті Міоос, котра повідомляла, що Лісбет Саландер погрожувала своїм однокласникам і навіть учителі боялись її.
Лісбет справді зустрічалася з Міоос на своєму життєвому шляху. Проте це була не дуже приємна зустріч.
Кусаючи губи, вона згадувала цей випадок. Тоді їй було одинадцять років. Міоос запам’яталася їй як малосимпатична жінка, що замінювала вчительку математики. Лісбет уже правильно відповіла, але її відповідь не збігалася з тією, що була в підручнику, і Міоос вимагала іншої відповіді, гадаючи, що Лісбет помилилася. Насправді помилявся підручник, і Лісбет здавалося, що це зрозуміло кожному. Але Міоос чіплялася й далі, а Лісбет усе затятіше відмовлялася розмовляти з нею на цю тему. Дійшло до того, що Лісбет уже прикипіла до місця, щільно стиснувши рот і випнувши нижню губу, а доведена до відчаю Міоос, відчуваючи свою безпорадність, схопила її за плече і стала трясти, щоб привернути до себе увагу дівчинки. Лісбет у відповідь шпурнула їй в голову підручник, після чого в класі зчинився рейвах. Однокласники намагалися її скрутити, а Лісбет, відбиваючись, плювалася, шипіла і хвицала ногами.
Стаття займала розворот в одній з вечірніх газет. Поряд, в іншій колонці, наводилося кілька висловлювань її колишніх однокласників, сфотографованих перед входом до їхньої старої школи. Один з них, Давид Густафссон, який назвався асистентом з економіки, стверджував, що однокласники боялися Лісбет Саландер, бо вона «одного разу погрожувала їх убити». Лісбет пам’ятала Давида Густафссона, у школі він був одним з її головних мучителів — кремезний негідничок з IQ щучого рівня, що ніколи не пропускав нагоди покривдити її або штурхонути в шкільному коридорі. Якось він напав на неї за гімнастичним залом під час обідньої перерви, і вона, як завжди, дала йому здачі. Саме цей випадок визначив її подальшу долю. Суто фізично у неї не було проти нього жодних шансів, але вона трималася, вважаючи за краще померти, але не здатися. Однокласники, стовпившись навколо, дивилися, як Давид Густафссон знову і знову збиває з ніг Лісбет Саландер. Спочатку все у нього виходило чудово, але дурне дівчисько ніяк не бажало поступатися, причому навіть не плакало і не просило пощади.