З любов’ю, Обрі

— От ми й приїхали, — сказала вона.

Ми зайшли всередину. У будівлі ще панувало літо: не було дітей, лише кілька вчителів у повсякденному одязі. Бабуся сказала секретарці, що ми прийшли до директора, пана Падлоу. Вона попросила нас почекати і подзвонила йому. Ми сіли.

Пан Падлоу вийшов зі свого кабінету. Хоча зараз було літо, він був вдягнутий у сорочку з краваткою. Він потиснув бабусину руку, а потім потягнувся до моєї. Я побачила, що його погляд зупинився на моєму шрамі, потім він узявся уважно розглядати всю мене. Він мені вже не подобався.

— Зазвичай я знайомлюся з новими учнями сам-на-сам, щоб зрозуміти, хто вони є насправді. Тож, якщо не заперечуєте, я кілька хвилин поспілкуюся наодинці з Обрі, а потім відповім на всі ваші питання, — сказав він бабусі.

Бабуся кивнула і знову сіла на стілець. Пан Падлоу запросив мене до свого кабінету. Він сів за свій стіл, а мені жестом показав сісти навпроти нього. Я сіла.

— Привіт, Обрі, і ласкаво просимо. Я знаю, що ти приїхала жити до бабусі. Вона дзвонила і прислала табелі з попередньої школи, вони в мене ось тут, — пан Падлоу помахав переді мною папкою. — У тебе високі бали з математики, природознавства і, особливо, читання. Це твої улюблені предмети?

— Мабуть, так, — відповіла я.

Мені ставало все тривожніше. Можливо, в тій папці немає мого останнього табеля.

— Скажи мені, Обрі, чим ти цікавишся поза школою? Тобі подобається займатися спортом, грати на якомусь інструменті, писати вірші?..

Захоплення. Це було сто років тому. Я прочитала про Середньовіччя все, що могла знайти. Грала у футбол. Улітку мені подобалося плавати. Якось я зацікавилася риболовлею і впросила тата взяти мене з собою. Я все ще любила читати, але не думаю, що директор питав про це.

— Не знаю, — відповіла я.

— Я бачу.

Він точно думав, що я якась ідіотка.

Подзвонив телефон.

— Перепрошую, — сказав він і підняв слухавку. — Так, дякую, я чекав на цей дзвінок.

Пан Падлоу зиркнув на мене.

— Переведіть дзвінок до Гелен. Я відповім звідти.

Він поклав слухавку.

— Ще раз перепрошую. Мені треба відповісти на цей дзвінок. Незабаром повернуся.

І він вийшов із кабінету.

Спочатку я розглядала книжки, полички з папками і плакати, а потім побачила на столі директора свої папери. Мені завжди було цікаво, що ж там написано про нас у тих «характеристиках». Я озирнулася на прочинені двері — там нікого не було. Встала зі стільця, обійшла навколо столу і розгорнула папку.

До першої сторінки, моїх оцінок за п’ятий клас, був приліплений жовтий листочок із закарлючками, написаними чорним чорнилом, датований попереднім тижнем. Це було схоже на список.