Малюк Цахес
- Автор: Гофман Эрнст Теодор Амадей
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5889-8
- Переводчик: Евгений Авксентьевич Попович
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Малюк Цахес». Краткое содержание книги:
– Як ви себе почуваєте, пане Анзельме?
І студент дуже несміливо відповів:
– Ах, ласкавий пане проректоре, коли б ви знали, які дивні речі щойно привиділись мені наяву, з розплющеними очима, під бузиною, коло муру Лінкового саду, то ви б не гнівались на мене, що я, ніби який сновида…
– Гай, гай, пане Анзельме, – перебив його проректор Паульман, – я завжди вважав вас за солідного юнака, але снити завидна, снити з розплющеними очима, а потім раптом намірятися стрибнути в воду, на це… пробачте мені… здатні лише божевільні або дурні!
Студента Анзельма зовсім засмутили суворі слова його приятеля. Тоді озвалася старша Паульманова донька Вероніка, гарненька, квітуча дівчина років шістнадцяти:
– Але ж, любий татку, з паном Анзельмом сталося, мабуть, щось надзвичайне, і він, певне, тільки думає, що не спав, а насправді заснув під бузиною, і йому привиділась та вся нісенітниця та й засіла міцно в голову.
– Крім того, дорога мадемуазель і шановний проректоре, – вступив у розмову реєстратор Гербранд, – хіба ж не можна впасти наяву в такий собі мрійливий сон? Справді, зі мною таке було одного разу в пообідню пору за кавою, коли я, так би мовити, куняв, бо в цей, власне, момент і відбувається тілесне й духовне травлення, отож я тоді й згадав, немов у якомусь натхненні, де лежить загублений акт, а то ще вчора таким самим чином серед білого дня затанцював у мене перед розплющеними очима чудесний великий готичний шрифт латинського письма.
– Ах, шановний реєстраторе, – промовив на те проректор Паульман, – ви завжди мали нахил до поетичності, а через неї легко впасти у фантастику та романтику.
Але студентові Анзельму було приємно, що його вирятували з прикрого становища і тепер не вважатимуть за п'яного чи божевільного. І хоч уже стало досить темно, він уперше, як йому здалося, помітив, що у Вероніки прекрасні сині очі, і навіть не згадав уже про ті чудові оченята, які бачив у бузині.
Студент Анзельм взагалі забув пригоду під бузиновим кущем, він тепер знов відчув себе легко й радісно і дійшов навіть до того, що взяв за руку Вероніку, свою захисницю, допомагаючи їй вийти з човна, а коли вона подала йому свою, Анзельм, не довго думаючи, так спритно й так щасливо провів її додому, що тільки раз і посковзнувся, а оскільки на всій дорозі була одна лише калюжа, то біла сукня Вероніки не дуже забруднилася. Щаслива зміна, що сталася з студентом Анзельмом, не пройшла повз увагу проректора Паульмана. Він знову відчув до нього симпатію і попрохав вибачення за суворі слова, сказані раніше.
– Еге ж, – додав він, – бувають випадки, коли певні фантазії часто з'являються людям і добре-таки даються взнаки, але це тілесна хвороба, від неї дуже стають у пригоді п'явки, що їх, salva venia,[8] треба ставити до заду, як довів один славетний, нині вже покійний, учений.
Студент Анзельм тепер і сам не знав, чи він був п'яний, причинний, а чи, може, хворий, у всякому разі, йому здавалося, що п'явки зовсім тут зайві, бо всі попередні привиди зникли, і чим більше щастило йому виявити ґречності до гарненької Вероніки, тим веселіше він себе почував. Після скромної вечері вони стали розважатись, як звичайно, музикою. Студент Анзельм сів за клавір, і Вероніка заспівала чистим, дзвінким голоском.
– Дорога мадемуазель, – сказав реєстратор Гербранд, – ваш голосок – це справжній кришталевий дзвіночок!
– Е, це вже ні! – вихопилося у студента Анзельма, він і сам незчувся як, і всі подивились на нього здивовано й зніяковіло. – Кришталеві дзвіночки дзвенять у бузиновому кущі, і як же гарно, як гарно, – промурмотів він уже нишком.
Тоді Вероніка, поклавши руку йому на плече, запитала:
– Що це ви таке говорите, пане Анзельме?
8
Пробачте на слові (лат.)