Сміх. Біологія, психіка, культура
- Автор: Смаджа Ерік
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-80-9
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Сміх. Біологія, психіка, культура». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів.
— «Нестримний, божевільний сміх» — це інтенсивний, вибуховий сміх, він особливо тривалий, некерований і неконтрольований самим суб’єктом.
1. Проблематика онтогенезу сміху. — Онтогенез сміху вивчає проблему розвитку інстинктивної поведінки (філогенетична адаптація в термінології етологів), тобто поведінки генетично запрограмованої, яка виявляє себе в фенотипному плані, «цілком і повністю», починаючи з моменту виникнення й обумовлена подвійним детермінізмом (внутрішнім і зовнішнім).
Отже, потрібно брати до уваги дві категорії розвитку:
— поведінкова структура або моторний патерн;
— подвійний детермінізм — внутрішній і зовнішній. Внутрішні чинники стосуються неврологічних, когнітивних і психоемоційних елементів. Зовнішні — пов’язані зі стимулами, що спричиняють інстинктивний руховий акт сміху.
Крім того, треба оцінити роль і важливість факторів дозрівання і досвід в еволюції цих двох вищезазначених категорій.
2. Щодо «базальної» поведінкової конфігурації. — Зародження першого сміху попередньо потребує достатнього «всебічного» дозрівання — мозкового, сенсорного та нервово-м’язового.
• Мозкове дозрівання передбачає певний рівень зростання та диференціації нервових структур, що дозволяє встановити й запустити «програму центрального двигуна», який детермінований генетично. Він може розглядатись як прокладання нейронних мереж, що пов’язують різні популяції нейронів, топографічно визначені й обмежені, всередині яких циркулюють електричні імпульси та хімічна інформація, опосередкована нейромедіаторами.
• Нейросенсорний апарат немовляти (зокрема, зір, слух, дотик) починає працювати доволі рано.
• На нервово-м’язовому рівні, як показують Остер і Екман[29], лицева мускулатура завершена й функціональна починаючи від народження, і мале дитя здатне дуже рано робити вирази обличчя, які нагадують вирази дорослих.
Процес дозрівання триває в дородовий і ранній післяродовий період, що дозволяє сформувати моторний патерн, морфологія якого мало еволюціонує, передаючи ініціативу досвідові, який шляхом набуття тілесної техніки ліпитиме сміх згідно з образом конкретної соціокультурної групи, до якої належить дитина.
І когнітивне, і психоемоційне дозрівання відбуваються спільно, входячи у взаємодію з різними категоріями стимулів, для того щоб визначити певний профіль розвитку сміху, поділеного на етапи, що характеризуються оперативним переважанням однієї з категорій. До еволюційного профілю значний внесок робить досвід.
3. Перший досвід сміху
• Зародження першого сміху в дитини відбувається у період між двома та чотирма місяцями.
Варіації в часі можуть залежати від когнітивного, психоемоційного, більш чи менш раннього дозрівання немовля, насиченості стимулами його родинного оточення, частоти ігрових взаємодій між дитиною та її рідними і знайомими в атмосфері безпеки.
Сміх, що часто виникає миттєво або після невеликої латентності, виявляє себе в інтенсивній формі. Його неконтрольований, «автоматичний» характер та відразу відчутна інтенсивність (див. wide mouth laugh у типології) розвиватимуться, з одного боку, разом із когнітивним і психоемоційним дозріванням, а з другого — разом із соціалізацією. Після цього сміх стає менш інтенсивним, нюансованим, контрольованим і «добровільним», утім, не полишаючи певної імпульсивності у вираженні.
• Згідно з працями П. Емара[30], Л. А. Сруфа[31], Е. Вотерса і Дж. П. Вунча[32], еволюційний профіль дієвих і операційних стимулів сміху, напевно, такий:
— У першому кварталі, від 4 до 6 місяців, послідовно задіяні тактильно-рухові й слухові стимули: це і цмокання в животик, і «метушливі ситуації» (коли дитині допомагають стрибати на колінця, коли їй дмухають на обличчя, «боксують», потім вовтузять на ліжечку, крутять, підштовхують), і лоскіт (ігровий поведінковий патерн пальцями по тілу), тільки опісля, зокрема в другому кварталі, вводячи ритуалізовану гру «лізе рак-неборак». Лоскоти «агресивно-грайливої» природи провокують водночас рухи наближення й уникнення, задіюючи несумісні явища задоволення і страху, очікування і втечі. Також реакції дитини залежать від її настрою, психічного стану, що частково визначається партнером (знайомим чи ні), а також загальною тональністю гри. У звичній ігровій атмосфері дитина знає, що агресія дорослого не перетне певних меж. Малеча сміється і зосереджується, знайомий партнер дає їй почуття безпеки.
29
H. Oster, P. Ekman, Facial expression of emotion, Ann. Rev. Psychol., 30, 1979, p. 527-554.
30
P. Aimard, Les bébés de l’humour, Bruxelles, Mardaga, 1988.
31
L. A. Sroufe, J. P. Wunsch, The development of laughter in the first year of life, Child-dev., 43, 1972, p. 1326-1344.
32
L. A. Sroufe, E. Waters, The ontogenesis of smiling and laughter, Psych.-dev., vol. 83, 1976, p. 173-189.