Пограймося в отруту!
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга — Богдан
- ISBN: 978-966-10-4741-8
- Переводчик: Дмитрий Федорович Кузьменко
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Пограймося в отруту!». Краткое содержание книги:
— А як щодо неї? — заклопотано поцікавилася Джульєтта. — Коли померла вона?
— Не певна. Вона новенька. Щойно пустилася духу. Але мертва. Така чудова-пречудова небіжчиця. — Анна аж замилувалася образом, який собі намалювала в уяві. — Смерть робить жінку по-справжньому вродливою, а смерть від утоплення — найпрекраснішою. Куди й дівається скутість, а волосся тримається на воді, ніби яке пасмо туману понад потоком.
Анна весело кивнула:
— У жодній школі світу, на жодному занятті з етикету жінці не навчитися такої замріяної, легкої, плавної, хвилюватої та витонченої ходи. — І Анна спробувала рукою показати цю граційність, витонченість і хвилюватість своєю широкою та шкарубкою долонею.
— Він чекав на неї п’ять років. Та ще донедавна вона не знала, де він. І от тепер вони разом і будуть разом… У сезон дощів житимуть. А в посуху… інколи впродовж кількох місяців… у них буде багато часу на відпочинок. Вони лежатимуть у затишних сховках, наче ті японські водяні квіти, геть сухі, зіщулені, старі й тихі.
Джульєтта підвелася та запалила ще один маленький світильник у кутку їдальні.
— Шкода, що ти про це заговорила.
Анна розсміялася.
— От дай-но я тобі розповім, як це все починається, як вони повертаються до життя. Я все продумала. — Вона подалася вперед, обійняла себе за коліна, прикипіла поглядом до вулиці, дощу та війсть водостоків. — Он вони під землею, сухі й тихі, а понад ними кришиться зелектризоване небо.
Однією рукою Анна відкинула назад тьмяне, шпакувате волосся.
— Спершу горішній світ — це самі дощинки. Потім — блискавка, за нею грім, і сезону посухи приходить кінець. Маленькі краплі котяться риштаками, наливаються і потрапляють у ринви, забираючи з собою обгортки від жувальної гумки, абонементи в театр і квитки на автобус!
— Негайно відійди вже від того вікна!
— Я просто знаю, як воно — бути під хідником, у великому квадратному водостоці, — Анна намалювала прямокутник у повітрі і продовжувала далі уявляти. — Він велетенський. Стоїть начисто порожній, бо всі минулі дні його наповнювало тільки сонячне проміння. Якщо там говорити, то йде відлуння. Єдиний звук, чутний звідти, — це шум автомобіля, який проїхав угорі вулицею. Високо вгорі. Весь водостік схожий на суху пустотілу верблюжу кістку, яка застигла в очікуванні.
Вона підняла руку, показуючи вгору, ніби сама, застигнувши в очікуванні, якраз стояла у водостоці.
— І от побігла малесенька цівка води. Потрапляє на підлогу. Це як нібито когось поранило нагорі і тепер його кров стікає в нижній світ. А от і грім! Чи це проторохтіла вантажівка мимохідь?
Тепер жінка говорила хутчіше та все одно розслаблено тулилася до вікна, видихаючи та вдихаючи подальші слова:
— Вона просочується. Вода проникає в усі інші можливі ніші. Вузенькі шворівочки та змійки. Настояна тютюном вода. І починається рух. Потічки зливаються. Утворюють справжніх змій і, нарешті, — здоровенного удава, що звивається на пласкій, усіяній папірцями підлозі. Зусібіч, з півночі та півдня, з інших вулиць, прибувають інші потоки, зливаючись в один шипучий та блискучий клубок. І вода крутиться в тих двох маленьких сухих нішах, про які я тобі розповідала. Поволі піднімається над цими двома, чоловіком та жінкою, котрі лежать там, ніби японські квіти.
Анна поволі склала долоні, сплітаючи між собою палець за пальцем.
— Вони просочуються водою. Спершу вона піднімає руку жінки. Одним маленьким порухом. Її рука — єдина жива частина тіла. За нею — одне плече й одна ступня. Волосся… — вона торкнулася власного волосся, що спадало на плечі, — розпрямляється та розкривається, немовбито розпускається квітка у воді. Її закриті повіки голубі…
У кімнаті потемнішало. Джульєтта шила, Анна говорила і переказувала все, що уявляла. Вона переповіла, як піднімається вода і забирає з собою жінку, розгортаючи, розпростуючи її, зводячи її на повен зріст у водостоці.
— Воді жінка цікава, тому остання дозволяє їй чинити на власний розсуд. Після тривалого й непорушного вилежування жінка знову готова жити, будь-яким життям на забаганку води.
Деінде чоловік також підводиться у воді. Анна й про це веде мову, про те, як повільно несе його течія, і він дрейфує нею, дрейфує, аж поки не зустрічаються.