Гаррі Поттер і в`язень Азкабану

Але Гаррі не зводив очей з обкладинки. На ній був чорний величезний, як ведмідь, пес із палаючими очима. Щось на диво знайоме...

Продавець простяг Гаррі "Розтуманювання майбутнього".

— Ще щось? — поцікавився він.

— Так, — Гаррі ледве відвів погляд від очей того пса й неуважно глянув на свій список. — Е-е... мені ще потрібні "Проміжна трансфігурація" і "Стандартна книга заклинань" для третього класу.

З новими підручниками Гаррі вийшов з книгарні і попрямував до "Дірявого Казана". Він ішов, неначе сліпий, натикаючись на людей.

Піднявся у свою кімнату і жбурнув книжки на ліжко. Хтось уже встиг там поприбирати — вікна були відчинені й кімнату заливало сонце. Здалека долинав автобусний гул на невидимій маґлівській вулиці і галас юрби на алеї Діаґон. Він подивився в дзеркало над умивальником.

— Ні! То не був провісник смерті! Тоді на алеї Магнолій я просто запанікував, — виклично сказав він своєму відображенню. — То був якийсь бездомний пес...

Він підняв руку і спробував за звичкою пригладити волосся.

— Ти програєш, любий, — хрипко вимовило дзеркало.

*

Наближався початок навчання, і алея Діаґон дедалі більше наповнювалася учнями Гоґвортсу. Гаррі почав пильніше придивлятися до перехожих — сподівався угледіти серед них Рона або Герміону. В крамниці "Усе для квідичу" Гаррі зустрів однокласників Шеймуса Фініґана і Діна Томаса; вони також захоплено розглядали "Вогнеблискавку". А біля "Флоріш і Блотс" він наткнувся на справжнього Невіла Лонґботома. Порозмовляти не вдалося: Невіл, круглолиций і забудькуватий хлопець, десь загубив свій список, і його саме шпетила грізнюща на вигляд бабуся. Гаррі мав надію, що вона ніколи не довідається, як, переховуючись від Міністерства магії, він вдавав із себе Невіла.

В останній день канікул Гаррі прокинувся з думкою, що принаймні завтра на "Гоґвортському експресі" вони таки зустрінуться з Роном і Герміоною. Він устав, одягнувся, сходив востаннє глянути на "Вогнеблискавку" і, коли вже збирався десь пообідати, раптом почув:

— Гаррі! ГАРРІ!!!

Вони обоє сиділи біля "Кафе-морозива Флореана Фортеск'ю". Поцяткований ластовинням Рон і шоколадна від засмаги Герміона несамовито махали йому руками.

— Нарешті! — усміхнувся Рон, коли Гаррі вмостився поруч. — Ми були в "Дірявому Казані", але там сказали, що ти вже кудись чухнув. Ми забігали і в "Флоріш і Блотс", і до "Мадам Малкін", і...

— Я ще минулого тижня все купив, — пояснив Гаррі. — А хто вам сказав, що я в "Дірявому Казані"?

— Тато, — відповів Рон.

Містер Візлі працював у Міністерстві магії і, звичайно ж, чув про те, що сталося з тітонькою Мардж.

— Ти справді надув свою тітку? — з притиском запитала Герміона.

— Я ж ненароком, — відповів Гаррі. — Просто... не стримався.

Рон мало не луснув зі сміху.

— Це зовсім не смішно, Роне, — обурилася Герміона. — Я взагалі дивуюся, як Гаррі не вигнали.

— Я теж, — зізнався Гаррі. — Та що там вигнали! Я думав, мене заарештують.

Він глянув на Рона.