Пітьма вогнища не розпалює
- Автор: Бердник Александр Павлович
- Язык: украинский
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Пітьма вогнища не розпалює». Краткое содержание книги:
Масштаби сюжетної панорами: епоха трипільської культура, період формування Січі Запорозької (часи Байди), XX вік з аналізом феномена Гітлера й Сталіна, XXI вік з футурологічними колізіями, що чекатимуть на наших онуків.
Пізніше я дізнався, що в той страшний рік померло від голоду кілька мільйонів чоловік на Україні і в Росії. Досі серце не може простити цього страхітливого злочину Сталіна та його поплічників: навіщо? навіщо? Інколи здається, що за цією, по суті, мізерною і банальною постаттю стояла титанічна космічна тінь. Такий злочин, як голод тридцять третього, неможливо пояснити лише сваволею диктатора. Занадто легковажне пояснення!..
І ще я інколи думав (уже в дорослому віці) ось про що: якби люди знали про ілюзорність страху голоду! Адже тепер багато хто лікується голодом, вільно витримуючи 30-40, а інколи навіть 50-60 днів цілковитого посту. Я сам експериментував багато разів і переконався в цьому. Убиває не голод, а страх, звичка їсти щодня, звичка, котра не задовольняється.
О, якби люди знали ! Якби свідомість була підготовлена, як це є в Індії! Темрява завдала удару? Відібрали їжу? Хай! Народ оголошує загальнонаціональну голодовку. Минає декада, місяць. Жодного трупа. Навпаки — щезають хвороби, здоров’я міцнішає. Перед таким духовним подвигом впала б будь-яка потуга пітьми...
Гай-гай! Це лише фантазія. Реальність була іншою: людоїдство, запустіння, зубожіння, розвал господарства, дегенерація національного життя.
Зате були створені колгоспи. Диктатура міцно взяла в свої руки державні віжки. Повна централізація і жодної індивідуальної ініціативи. А втім — це вже дорослі думки. Тоді я лише радів поверненню до життя...
Батько домовився про працю в Кагарлицькому районі. Ми поїхали туди. Човном до Ржищева, а далі — підводою по степовій дорозі.
Село Бурти. Зарослі очеретами ставки, верби, левади, затишна хата. Тут я почав відвідувати школу. Тут формувалася моя свідомість.
Ще з дошкільного віку відзначалося прагнення до неба, до зірок. Звідки, чому?
Мати оповідала: я сиджу у неї на руках вечорами, у дивоколі неба — місяць, зірки. Зненацька запитую:
— Чи можна полетіти туди?
— Куди? — дивується вона.
— До місяця... До зірочок...
— Що ти, синку! Туди так далеко, що життя людського не вистачить, щоб долетіти...
Я замовкаю, думаю. Потім радісно смикаю маму за рукав.
— А я придумав, як долетіти!
— Як, синку?
— Зробити великий корабель, посадити в нього і дорослих, і дітей. Великі умруть, а маленькі за цей час виростуть і прилетять туди...
Мати дивується, мовчить.
У першому, другому, третьому класах я жадібно шукав книги про небо, про інші планети, кохався в фантастиці. Що вело мене до цього? Чи не той Дух Свободи, що пронизував Безмір, а потім потрапив у полон тілесного тяжіння, у Правічну Казку Вселенської Відьми?..
О, якби-то! Якби-то можна було зачаклувати чарівницькі дитячі літа! Там ще крізь таємничі щілини у юній психіці докочується вільний подих Батьківського Краю, ніжний легіт світової цільності, не подрібненої відьомською програмою нахабної казки. Там ще відсутня роздробленість між небом і землею, між райдугою і калюжею, між людиною і птахом. Дитина легко й охоче вірить, що її приніс до материнської хати лелека, не заперечує, коли їй пояснюють, що покійний дідусь полетів до зірок і звідти, усміхаючись, дивиться на онука, бажаючи йому щастя й здоров’я. А який у дитинстві смачний «хліб від зайця»! Або подарунок від кабана!
— Татку, а де живе той добрий кабан?
— А отут, в цій-го долині?
— А чому він передав мені цукерки?
— Каже, що ти хороший і слухняний хлопчик...
— А в нього є дітки?
— Є, синку. Малесенькі поросята... смугастенькі, смішні...
— А хто їм передає подарунки?
— Інколи я передаю, мама... якщо трапиться щось смачне...
Дитя замислюється, на личку щасливий усміх. Може, воно грається в світі думки з тими смугастими поросятами та іншими звірятами на всеосяжних небесних полях? Може, для нього вже давно стало реальністю пророцтво Ісайї про ту пору, коли лев лежатиме поруч з коровою, не чіпаючи її, а дитя простягне руку на нору гадюки і не буде вражене?!