Відродження Нації [Історія української революції: марець 1917 р. – грудень 1919 р.]

Так само ми не піддавались і на їхні пропозіції співробітництва з ними. Це співробітництво вони нам давали за ціну нашого виступу з Центральної Ради, за ціну розбиття єдности. Ми дякували за ласку, за честь, але прапор єдности через ці всі заходи тримали ще міцніше й кликали всіх до того самого.

Ми не боялись загубити в цій єдности свою соціаль-демократичну чистоту. Не боялись уже хоча би через те, що на ту соціалістичність, яка була тоді в партії с-д., ніхто не робив замахів. Ми розуміли революцію, як буржуазно-демократичну, ми не робили самі ніяких замахів на буржуазно-демократичний лад і через те з боку не соціалістичних елементів не могли зустріти ніякого опору собі. Ми в своїй діяльности були тільки республіканцями й демократами, а не соціалістами. Але тільки республіканцями й демократами були й ті самі „соціалісти” меньшевики й есери, які так боялись за нашу соціалістичність. Але про це докладніше далі буде.

Крім того ми не могли боятись і через те, що почували в собі досить сили вистояти проти всяких впливів. Мало того, ми, соціальдемократи почували стільки сили в собі, що могли рахувати на своє впливання в Центральній Раді, що в дійсности й було. І вже через це, з інтересів хоча би тільки партійних, ми іменно не повинні були віддавати центр національного життя під вплив тих течій, які, на нашу думку, могли зашкодити інтересам працюючих кляс. А з другого боку, нам уже не було кого так дуже боятися. Ми не мали в Ц. Рад представництва від різко-ворожого нам табору — великої буржуазії. Наші пани давно продали царизмові свою націю за маєтки, чини й прівілєї, вони давно загубили „ніжність” до свого й рідність їхня була вже в инчому місці. А той елемент дрібної буржуазії, який був представлений у Ц. Раді, під той час так горів революціонізмом, так клекотів, що ні по фарбах, ні по настрою, ні по своїй готовности на все ані трішки не був небезпечний навіть для такої незайманої чистоти, як руських товаришів, що й справдилось потім, коли ці товариші самі вступили в Ц. Раду. Нічим не поступаючись з своєї соціально-політичної партійної проґрами, ні на мить не спиняючи своєї партійної роботи серед українського пролетаріату, як ми її тоді розуміли, ми в той же час у самій Ц. Раді свідомо одкладали на далі вирішення гострих соціальних питань. Бо ми боялись, що не досить зміцнена, усталена національна єдність може схитнутись і розбитись через незгоду в сфері соціального будівництва.