Історія польсько-українських конфліктів т.1
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-49-8
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.1». Краткое содержание книги:
Друга частина «Репресії Другої Речі Посполитої» охоплює період міжвоєнного двадцятиріччя і показує польсько-українські стосунки на основі авторського тексту, документів та інших публікацій, які підтверджують і доповнюють виклад.
Гірким уроком стали польські спроби відновлення свободи шляхом антиросійських повстань 1830 і 1863 років. Що з того, що це була національно-визвольна боротьба, якщо на її прапорах незалежність малювалась у кордонах перед поділом. Таким чином, українські і білоруські симпатії до борців за свободу переходили до військ окупанта. Так проявлялись наслідки шляхетського суспільного виховання. І тому повстання завершувались марнуванням цвіту молоді, заповненням Сибіру, ліквідацією всіх свобод і конфіскацією маєтків поміщиків.
Дух антагонізму панував також під австро-угорською владою в Галичині, яка колись становила частину Галицько-Волинського князівства, заселену «руським» населенням. Кордон, який відділяв князівство від Польщі, проходив по західному краю повітів Санок — Бжозів — Перемишль — Ярослав, не захоплюючи Лемківщину, яка врізалась гірським клином між Польщею і Словаччиною. Тоді Австрія приєднала до Галичини польські землі, включно з так званою Річчю Посполитою Краківською, утворюючи Західну Галичину. Таким чином, корінна Галичина стала Східною Галичиною.
Іншою країною, ніж у князівські часи, — значною мірою денаціоналізованою, колонізованою і полонізованою. Незважаючи на падіння Польщі, процес полонізації, розпочатий агресією в XIV столітті, розвивався надалі і під австро-угорською владою. Він був результатом нерівної економічної ситуації двох народів.
Із втратою незалежності Галицька Русь втратила і свої економічні досягнення. Ми згадували, як після анексії Галичини — конфісковані князівські і боярські маєтки передавались польським вельможам, шляхті й костелу, їм віддавали цілі села, прискорюючи розвиток панщини. Багато землі перейшло у польські руки в результаті полонізації місцевого поміщицтва.
Під австрійською владою ситуація галицьких селян, які становили 90 % населення, погіршувалась усе більше. Селянам бракувало землі, бо за статистикою[7] 1875 року великі господарства займали 42,36 % усієї площі Галичини (в тому числі державні — 389 тисяч моргів, графа Потоцького — 146 тисяч, архікнязя Альбрехта — 70 тисяч), а селянські — 57,67 %. Розвиток пролетаризації селян виглядав так:
Рік 1819 1859 1880 Кількість маєтків 8500 4500 2086 У середньому моргів/маєток 683 1185 2400 Кількість господарств 512 000 788 000 1 420 000 У середньому моргів/господарство 14 9,5 5,5Тобто банкрутували слабші поміщики, утворювались усе більші маєтки, одночасно подрібнювались господарства і доходили до такого мінімуму, що не могли забезпечити засобів для утримання родини. Адже у цю кількість моргів на господарство, крім поля, входила доволі значна решта — луки, ліси, пасовища, полонини, ставки, неужитки (ріки, болота, пусті піски, дороги і т. п.). За польських часів найвідважніша молодь втікала від голоду чи панської нагайки на Запорожжя, тепер подібна ескапада могла закінчитись пострілом на кордоні. У промисловості працювало 3 % українців, у торгівлі і транспорті — 2,5 %; 4,5 % набиралось серед чиновників, вільних професій, слуг і т. п. (дані 1910 року). Згідно з підрахунками священика Валеріана Калінки від 1852 року, тобто вже після скасування панщини, на прогодування сільського населення в Галичині бракувало 230 корців зерна, в результаті чого у 1847, 1848, 1855, 1876, 1889 роках голодувала або більшість населення, або вся країна. Від 1867 до 1883 року за борги чи за податки пішло з молотка близько 35 тисяч селянських господарств, залишаючи без засобів на життя щонайменше 100 тисяч людей, а в 1875 нараховувалось понад 500 тисяч сільського пролетаріату. Нічого дивного, що за підрахунками Ст. Щепановського у Галичині щороку вмирало на 55 тисяч людей більше, ніж у Конгресівці, яка налічувала у 1860 році майже таку саму кількість мешканців. Вмирали, головним чином, через шлункові хвороби, тобто від недоїдання. Протягом 27 років, під час яких велись підрахунки, у сумі це дало… півтора мільйона осіб!
7
Dr.Tadeusz Rutkowski. Rocznik statystyki Galicji. — Lwów, 1886; Wiadomości Statystyczne. — Roczn. II; I.Franko. Galicyjska własność ziemska // «Przegląd Społeczny». - Lwów, 1887. — Т.Н. - S.21–35, 323–335.