Крила України: Військово-повітряні сили України, 1917-1920 рр
- Автор: Харук Андрей Иванович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-71-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Крила України: Військово-повітряні сили України, 1917-1920 рр». Краткое содержание книги:
Видання розраховане на всіх, хто цікавиться історією України.
Подвійні функції мали виконувати наявні в складі авіашколи навчальні авіаційні майстерні. З одного боку, вони забезпечували ремонт авіатехніки школи, з іншого — готували спеціалістів з технічного обслуговування літаків, для чого в їх структурі створювався навчальний клас мотористів. Основу особового складу майстерень (71 чол. із 96-ти) мали становити кваліфіковані вільнонаймані майстри. Забезпеченням повсякденної діяльності авіашколи, а також медичним обслуговуванням персоналу і курсантів та охороною шкільних об'єктів займався адміністративно-господарський відділ, який за штатом налічував 77 чол.
Однак створенння такої чисельної і складної структури, якою мала стати згідно планів командування авіаційна школа, гальмувалось через складнощі фінансового та кадрового плану. Нові ж льотчики потрібні були негайно. Тому було прийнято рішення використати базу невеликої авіашколи, яка існувала в Одесі ще з часів Російської імперії. 14 жовтня 1918 р. було затверджено штат Одеської авіаційної школи. Цей невеликий підрозділ мав нараховувати у своєму складі четверо старшин та 20 козаків, а також два автомобілі. Власних же літаків, відповідно до штату, школа не мала, і мусила використовувати авіатехніку Одеської авіагрупи.
Ще два навчальних авіаційних підрозділи передбачалось створити в складі Київської авіагрупи. Перший з них — це навчальний гарматний авіаційний загін, який мав нараховувати у своєму складі 69 чол. (15 старшин та 54 козаки), 12 літаків та чотири автомобілі. 14 жовтня 1918 р. затверджується штат ще одного підрозділу — навчального гарматного радіотелеграфного загону. Чисельність його особового складу мала становити 43 чол. (двоє старшин та 41 козак). Літаків цей загін не мав, а основу його технічного оснащення складали шість наземних радіостанцій. Головним призначенням цих двох загонів було забезпечення навчального процесу старшинської артилерійської школи, курсанти якої мали відпрацьовувати з їх допомогою взаємодію підрозділів польової артилерії із літаками-коригувальниками.
Тривалий час залишалась невизначеною доля Ескадри повітряних кораблів. Протягом літа 1918 р. в ній зберігався мінімум особового складу. Жодних польотів не проводилось, здійснювались лише роботи по складуванню, впорядкуванню і перевірці матеріальної частини. До того ж, значно скоротився авіаційний парк Ескадри — ЗО травня 1918 р. пожежа, що спалахнула за нез’ясованих обставин, знищила на Вінницькому авіаскладі 11 літаків. З огляду на це, 8 липня 1918 р. було видано наказ про розформування Ескадри повітряних кораблів. Але історія даного формування не завершилась. У вересні 1918 р. на його основі передбачалось створити важкий авіаційний дивізіон, підпорядкувавши його навчально-випробувальному аеродрому. Проте через деякий час приймається рішення про передачу важкого авідивізіону до складу авіаційної школи. На його озброєнні мало знаходитись чотири важких бомбардувальники і вісім легких літаків бойового супроводу. Кількість особового складу цього підрозділу була порівняно невеликою, і мала становити 48 чол. (12 старшин, 1 урядовець та 35 козаків). Це можна пояснити тим, що дивізіон не розглядався тоді як самостійна військова частина і повністю залежав від авіашколи в питаннях матеріально-технічного забезпечення, аеродромного обслуговування та ремонту літаків, а через це фактично не міг би вести бойові дії. Хибність такого підходу до бомбардувальної авіації стала зрозумілою досить швидко, і вже 14 жовтня був затверджений тимчасовий штат Ескадри повітряних кораблів як повноцінної самостійної частини, що прирівнювалась до авіагрупи. У її складі передбачалось утворити чотири основних компоненти — штаб, важкий авіадивізіон, майстерню та склад. Кількість літаків мала залишитись попередньою — чотири важких та вісім легких, однак чисельність особового складу значно зростала і мала скласти 103 чол. (19 старшин, 5 урядовців та 79 козаків). У такому вигляді Ескадру передбачалось використовувати як резерв Генерального штабу для завдання бомбових ударів на велику віддаль та ведення стратегічної повітряної розвідки. Протягом жовтня-листопада 1918 р. командування Ескадри, очолюване сотником Неймарком, вживало заходів по комплектуванню підрозділів особовим складом, і в грудні в ній уже служило 138 чол. (11 старшин, 12 урядовців, 65 майстрів та 50 козаків вартової команди). Проте через несправність літаків жодних польотів не здійснювалось і фактично Ескадра була небоєздатною.