Ловець орлів
- Автор: Шульц Джеймс Уиллард
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00391-7
- Переводчик: Вололдимир Василюк
- Жанр: Приключения про индейцев
Электронная книга - «Ловець орлів». Краткое содержание книги:
В книгу вошли четыре остросюжетные повести о жизни индейцев Северной Америки. Все они проникнуты необыкновенной теплотой и симпатией к коренным обитателям американского континента, с которыми автор связал свою судьбу еще семнадцатилетним юношей.
— Нам довелось посперечатися з людьми клану Вогню. Запальна була суперечка, але ми таки перемогли, — повідомив Насітіма.
— Спочатку все йшло гаразд, — розповідав він далі. — Вирішили, що Огота перший піде на полювання. Якщо йому не вдасться вбити ведмедя, підеш ти, мій сину. Якщо ж він його уб’є, ти повинен знайти і вбити іншого ведмедя, а якщо тобі не вдасться, то переможцем оголосять Оготу. Якщо і ти, і він уб’єте ведмедя, вас обох визнають добрими мисливцями. На цьому й зійшлися. Тоді Оготин батько сказав, що кожного мисливця супроводжуватимуть два порадники, з Оготою підуть він і Тетя. «Ні! — закричав я. — Порадників слід виділити з інших кланів, тих, хто ні за, ні проти наших мисливців. Тільки вони зможуть правдиво розповісти, як минуло полювання». Ми довго сперечалися і нарешті погодилися, щоб Касики Літа й Зими, військовий вождь і головний шаман вирішили самі. І вони обрали таке рішення: з Оготою піде один мисливець із нашого клану і один із клану Вогню. Тебе також супроводжуватимуть два порадники з цих двох кланів. Почувши це, батько Оготи і Тетя насупилися. Тоді я сказав, що з нашого клану піде з тобою Кутова. Ніхто не заперечував. Батько Оготи забажав, щоб мисливці взяли рушниці, я був за луки і стріли. Касики погодилися зі мною. Рушниці ми дістали від іспанців, а білі нас завжди кривдили, утискували, не годиться йти з їхньою зброєю на ведмедя. На цьому рада завершилась. Завтра вранці Огота і два порадники підуть шукати ведмедя з довгими пазурами.
— А хто з нашого клану супроводжує Оготу? — поцікавилася Келемана.
— Потоша — Біла Антилопа. Ми з ним уже домовилися.
— Хороший чоловік. Чесний і справедливий, — сказала Келемана.
Наступного ранку Огота вирушив у гори з двома своїми порадниками — Потошею з нашого клану і Хо-нані-Борсуком із клану Вогню. Я хвилювався, не знаходив собі місця. Мені кортіло знати, що робить Огота. Невже йому вдасться убити ведмедя? Я не міг ні їсти, ні спати, робота й ігри мене зовсім не цікавили.
Минуло кілька днів. В пуебло тільки й говорили що про Оготу. Кожному кортіло знати, чим завершиться полювання. Багато хто вважав Оготу хоробрим хлопцем і сподівався, що він порішить великого ведмедя з довгими пазурами. Але на восьмий день його батько, члени клану Вогню стривожилися: може, навахи напали на Оготу та його супутників і вбили їх у горах. Дехто навіть припускав, що їх розтерзав пазуристий. Було вирішено йти на пошуки, але на дванадцятий день Огота повернувся. Похмурий і мовчазний, попрямував він до своєї оселі. Слідом за ним подався порадник із клану Вогню, а Потоша завітав до нас. Усміхаючись, він усівся біля вогнища.
— Бачу по тобі, що Огота не вбив ведмедя! — вигукнув Насітіма.
— Ні, не вбив. Він уже тремтів од страху, тільки-но ми вийшли з пуебло. Хоч мав він вельми добру нагоду вбити ведмедя, але злякався його і накивав п’ятами. Та все по порядку…
— Стривай-но! — перебив його Насітіма. — Мій менший син зараз покличе Кутову. Нехай послухає.
Прибіг Кутова, і Потоша почав розповідати.
— Страх пойняв Оготу, як тільки ми вийшли з пуебло. Спочатку він доволі довго говорив про пазуристих і їхню лють, пригадував випадки, коли вони нападали на чоловіків, жінок та дітей нашого і чужих пуебло. Потім він бідкався, що наражає себе на велику небезпеку, вирушивши на полювання з луком та стрілами, коли слід було взяти рушницю. Врешті мені набридло слухати, як він скиглить, і я сказав: «Якби ти раніше про це подумав, то прикусив би язика й не хорохорився. Досить патякати про ведмедів, покажи краще, як ти їх убиваєш».
Він нічого не відповів, переглянувся з порадником із свого клану, і обоє сердито подивилися на мене.
Схилом гори ми піднялися до Вузького Перешийка і обстежили рештки покинутої нами після полювання здобичі. Ведмеді, вовки і койоти порозкошували тут досхочу, вони порозтягли по всій просіці кістки, обгризли з них м’ясо. Кілька днів ми чатували на краю просіки, бачили чорних ведмедів, вовків і койотів. Звірі поверталися до недоїдків, але серед них не було пазуристого. Щоправда, вночі він таки приходив сюди. Біля струмка, де починається каньйон, ми виявили сліди його лап. Я виміряв їх — чотири мої долоні вмістилося на відбитку. Побачивши їх, Огота аж очі замружив.
П’ятого дня надвечір ми помітили невеликого пазуристого біля оленячої туші, і Хонані порадив Оготі вбити його. Я ж нагадав, що він повинен убити великого ведмедя, бо маленький не рахуватиметься. Огота відразу погодився.