Країна Моксель, або Московія. Книга 3
- Автор: Билинский Владимир
- Серия: Країна Моксель #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Країна Моксель, або Московія. Книга 3». Краткое содержание книги:
Читач дізнається, чому в офіційній радянській історіографії замовчувалася правда про московитів і Московське князівство.
Книжку можна рекомендувати студентам і викладачам вузів як навчальний посібник.
У старих книгах нумерували не тільки аркуші, а й самі зошити, що зроблено і в Радзивилівському списку. Однак професор О. О. Шахматов зауважив, що і з цією нумерацією в книзі не все чисто. «Зберігся старовинний лік зшитків (на першому аркуші кожного зошита. — В. Б.), але більша частина поміток, зроблених церковно–слов’янськими цифрами на нижніх полях, зрізана при оправленні рукопису в палітурку» [26, с. 4].
Цікаво, що нумерація перших трьох зошитів зрізана і затерта, залишилися позначені церковнослов’янськими цифрами четвертий і п’ятий зошити списку, далі знову зрізані і затерті номери шостого, сьомого і восьмого зошитів. Церковнослов’янська цифра на зошиті 9 збереглася.
Отже, і в ці зошити було певне втручання. Інакше не було б потреби приховувати нумерацію.
У літопису помітна фальсифікація не тільки із зошитами, а й з окремими сторінками. Так, у другому зошиті відсутній аркуш з церковнослов’янським номером 8. А аркуш із церковнослов’янською цифрою 16 в літописному рукописі йде 15–м, хоча мав би бути останнім аркушем другого зошита.
«Найбільш разюча обставина, яка з’ясовується при уважному вивченні церковнослов’янських номерів перших двох зошитів, полягає в тому, що номери трьох аркушів — 10–го, 11–го, 12–го — за церковнослов’янською нумерацією… кимось виправлені, а саме — збільшені: їх попередні церковнослов’янські номери були 9, 10, 11… Це виправлення — настільки грубе, що його важко не помітити…» [25, с. 86].
У цьому випадку в літопису мали б з’явитися два 12–ті аркуші. Однак цього не сталося, оскільки старий 12–й аркуш було вирвано. Через це між новим 12–м та старим 13–м аркушем виник змістовий розрив. І навіть більше: на новому 1–му аркуші речення не закінчене, обірване, а 13–й аркуш починається червоною (кіноварною) буквою нового речення.
Але й це не все. Усі перші аркуші (вісім аркушів) Радзивилівського списку одиничні, розірвані, тобто непарні. Подібного не буває в цілих зошитах. Там аркуші завжди йдуть парами.
«Взагалі зауважимо, що на перших восьми аркушах рукопису, які викладають початки російської історії, — хронологію, походження слов’янських племен, заснування Новгорода, заснування Києва і т. ін. — нумерація або відсутня, або виконана явно різними стилями…
Складається враження, що відбувалася якась робота з «виправлення» цієї частини літопису. Це видно і з дослідження Б. А. Рибакова… Причому Б. А. Рибаков робить свої висновки лише на підставі аналізу тексту, не посилаючись на розрізненість аркушів і пропуски в нумерації. Але його твердження, що вступний розділ набраний з окремих, погано пов’язаних між собою уривків, має логічні розриви, повтори, різнобій термінології і т. ін. — повністю узгоджується з тим, що… перший зошит рукопису справді зібраний з окремих розрізнених аркушів, з явними слідами правки церковнослов’янської нумерації…
Схоже на те, що початок Радзивилівського літопису зазнав значної редакційної правки у другій половині
XVII століття…» [25, с. 94].
Як бачимо, все до примітивного просто і традиційно. Готуючись до крадіжки назви «Русь» для Московії, Петро І грубо зліпив Радзивилівський літопис, швидше за все в Кенігсберзі, а можливо, і в самому Санкт–Петербурзі. Він вчинив дуже просто: велів вписати у єдину книгу частину візантійської та світової історії, частину київського літопису Нестора (такий існував) і частину пізніх записів (найімовірніше ХV–ХVІ століть) про події в ростово–суздальській землі до 1206 року, тобто сфальсифікував сам текст.
Проте згодом фальсифікували не лише текст. До речі, абсолютно в усіх зошитах книги були підтерті номери аркушів, а окремі вставлені чи вилучені, що змінювало сам зміст тексту Радзивилівського літопису. Так, привертає увагу те, що вставлений після «припасування» аркуш із церковнослов’янським номером 9 та арабською цифрою 7 цілком змінив територію майбутніх володінь династії Рюриків. Він приписав їм Біле озеро, Ростов, Муром тощо. Саме на цьому аркуші йдеться про запрошення Рюрика на князювання у Новгород. Маємо абсолютно відверту фальсифікацію «Повісті минулих літ». Я б навіть уточнив — нахабну брехню.
Таким чином намагалися об’єднати київську землю та її слов’янський етнос із ростовською землею та її (мерянським) фінським етносом.
Послухаймо: «…фальсифікаторові не дуже важливо було, який саме аркуш вирвати; головною метою було звільнення місця для аркуша з церковнослов’янським номером 9. Церковнослов’янський номер на попередньому аркуші 9 було переправлено на церковнослов’янське 10. Так звільнилося місце… Відзначимо, що навіть при побіжному перегортанні рукопису цей аркуш відразу впадає в очі. Його кути найбільше порвані. Він цілком явно є окремим аркушем, тобто — не частиною цілого розвороту…» [25, с. 89].