Гордість і упередженість

Якби місіс Беннет пересвідчилася, що Джейн загрожує очевидна небезпека, то почувалася б украй нещасною; але вона вдовольнилася тим, що хвороба її дочки тривоги не викликала, і тому зовсім не бажала її швидкого одужання, бо воно могло б спричинитися до її відправки з Недерфілда. Через це вона і слухати не хотіла Джейн, коли та пропонувала відвезти її додому; до того ж аптекар, який прибув приблизно в той же час, теж вважав це небажаним. Місіс Беннет трохи посиділа з Джейн, а потім з'явилася міс Бінглі і зробила їм запрошення, тож мати і три її дочки пройшли до сніданкової кімнати. Зустрівши їх, Бінглі висловив надію, що місіс Беннет застала Джейн у стані, не гіршому за той, на який сподівалася.

— На жаль, це не так, добродію, — відказала вона. — Дочка надто хвора, щоб її відправляти додому. Містер Джоунз каже, що про це ще рано думати. Тож дозвольте нам ще трохи зловжити вашою добротою.

— Відправити додому?! — скрикнув Бінглі. — Про це і думати не слід! Певен, що моя сестра і слухати не захоче про від'їзд.

— Можете не сумніватися, пані, — холодно і чемно мовила міс Бінглі, — доки міс Беннет залишатиметься в нас, за нею доглядатимуть найліпшим чином.

Місіс Беннет уся розсипалась у подяках.

— По правді кажучи, — додала вона, — якби не такі добрі друзі, то не знаю, що з нею і сталося б, позаяк Джейн і справді дуже хвора й почувається дуже погано, хоча виявляє при цьому неабияку терплячість. Вона завжди така, і я ніколи не зустрічала вдачі більш лагідної. Я часто кажу своїм іншим дівчатам, що вони й нігтя її не варті. У вас тут така гарна кімната, містере Бінглі, а вид на оту гравійну алейку просто чарівний. Не знаю, чи є в окрузі місцина, здатна зрівнятися з Недерфілдом. Сподіваюся, що ви не полишите цей маєток просто так — похапцем, хоча й орендували його на короткий термін.

— Усе, що я роблю, я роблю похапцем, — відповів Бінглі, — тому якщо я вирішу полишити Недерфілд, то зроблю це протягом п'яти хвилин. Однак наразі мені здається, що я осів тут надовго.

— Саме цього я від вас і чекала, — сказала Елізабет.

— Ви що, починаєте розуміти мене? — скрикнув він, обертаючись до неї.

— Авжеж! Я розумію вас прекрасно.

— Хотілося б вважати це компліментом, але боюся, що людина, в якій легко розібратися, виглядає жалюгідно.

— По-всякому буває. Якщо людина має глибокий і складний характер, то це ще не означає, що в ній важче або навпаки — легше розібратися, ніж у людині вашої вдачі.

— Ліззі, — вигукнула її мати, — не забувайся і не удавайся тут до вибриків, котрі тобі дозволяють удома.

— А я і не знав, — швидко продовжив Бінглі, — що ви займаєтеся вивченням людських характерів. Це, напевне, дуже цікава справа.

— Так, але найзахоплюючіша річ — це вивчення складних характерів. Саме складність і робить їх цікавими.

— Загалом сільська місцевість неспроможна надати велике розмаїття суб'єктів такого дослідження, — зазначив Дарсі. — На селі ви обертаєтеся в дуже обмеженому і незмінному колі знайомих.