На уходах
- Автор: Чайковський Андрiй Якович
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: "Піраміда"
- ISBN: 966-8522-84-2
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «На уходах». Краткое содержание книги:
Андрій Чайковський (1857–1935) видатний український письменник, автор багатьох історичних романів та повістей, серед яких значне місце займають пригодницькі повісті про козаків адресовані юному читачеві. Козацькі пригоди, бої з татарами заворожують сучасного читача чудовим знанням давнього побуту та історичних реалій.
До цього видання увійшли захоплюючі повісті «На уходах», «Віддячився» та «З татарської неволі», у яких молоді хлопці стають справжніми козаками, пройшовши неабиякі випробування та побувавши у козацьких походах.
— Зараз вилазка, б’ємо татар! Коли почуєте свист, виходьте!
Вже було геть пополудні. Сонце дуже пригрівало. Татари куняли, сидячи на землі. Почувся з усіх городків свист у пальці, повідчинялися двері, і відразу всі висипали, почали бити татар, які перелякалися і пустилися навтікача.
Уходникам вдалося захопити коней і тоді гнали татар, мов отару овець. Виявилося, що татари лише у великій громаді небезпечні.
Тарас побачив з трави, що твориться, і побіг щосили до своїх.
— Отаман наказав, щоб звідсіля напасти на татар ззаду.
Там вони припинили наступ і ждуть ночі.
Залишили слабших у городках, а інші посідали на коней і рушили на табір. Але там не було вже спокійно. Розлючені уходники примусили Журавля зробити вилазку. Журавель, зібравши щонайсильніших борців, казав розібрати стіну табору і з цілим розгоном ударив на татар. Вони цього не сподівались і навіть на коней не посідали. Уходники, під’їхавши до татар, вистрілили з усіх рушниць, а далі стали колоти списами та рубати шаблями. Татари спершу розскочились, а відтак хотіли їх обійти і розчавити. Але татари без коней дурні. Уходники розбивали їх щораз більше. Татарва пішла врозтіч. Одні скакали з берега в ріку, а головна частина, де був їх отаман, бігла в степ на городки. Там гадали захопити коней і втекти. Коли уходники, що вийшли з городків, згуртувалися до походу на табір, побачили, як звідтіля втікали татарські недобитки.
— Не лізьмо їм навпроти, бо нас мало, і вони нас розіб’ють. Ми краще сховаймося тут за городками, а тоді вдаримо збоку, як отаман Журавель наблизиться.
— Доброї ради я послухаю, так справді буде краще. Нуте, люди, ховайтесь за городки, а як татарва надбіжить, тоді враз!
Уходників зараз наче мітлою змів. Поставали на конях поза городками, держачи напоготові рушниці та луки. А там від табору гнався Журавель за татарами, наступаючи їм на п’яти. Як уже татари опинилися поміж городками, їх привітали звідсіля стріляниною, а відтак з великим криком кинулися на них зі списами.
Татар розбито. Ще дехто ганявся за втікачами, поки Журавель не наказав вертатися. Того дня забрали у татар багато коней.
VIII
Від того часу уходники мали спокій. Недобитки, що вернулися після розгрому до своїх, розказували, що уходників над Інгульцем небезпечно зачіпати.
Зараз-таки уходники взялись справляти те, що попсувалося. Поправили надпалені фігури і прибрали побоєвище.
Всі визнали, що до перемоги спричинився найбільше Тарас Партиченко. Він першим помітив татар і запалив фігуру, хоч за це вислухав догану. Він згодився піти до городків, наражаючи себе на велику небезпеку.
Тараса поважали і високо цінили його розум та дотепність.
— Як шкода, що покійний Партика не живе, а то він радів би і гордився б такою дитиною.
Але Тарас не гордився тими похвалами. Він знав, що виконав лише громадський обов’язок, і так повинен кожний зробити. Він радів, що при цих двох сутичках з татарами багато чого навчився. Тепер обдумував свій досвід. Що бачив своїми очима — то не те, що думав про боротьбу з татарами, що знав про неї від людей. Тарас вирішив, що найкраща зброя проти татар — це добрий спис. Але списом треба вміти орудувати, а цього канівці не вміють. Хто їх цьому навчить? Тарас вибрав собі з-поміж своїх ровесників Трохима і Прокопа, вони почали вправлятися в орудуванні списом. Дійшли до того, що спис у їх руках був легеньким мов пір’я, що вміли ним управляти на всі боки — відбиватися, наступати. Коли вже почували себе певними, почали вчити того самого й інших хлопців, і опісля Тарас наважився заговорити про це з отаманом Журавлем.
— Я б думав, отамане-батьку, щоб у нас завести своє військо. Без цього ми не можемо бути безпечні, не можемо певно в нашому таборі сидіти. Я придивився, як наші уходники з татарами б’ються — у них є добра воля і завзяття, та нема вправності. Через те боротьба непевна, і дарма люди дають себе калічити, а то й убивати.
— А як би ти, сину, хотів військо завести? Скажи, не соромся. Ти мудрий, хоч ще молодий, ну, кажи!
— Це повинні б старші, а не я. Я б за дозволом старшини хотів зробити це з ровесниками та парубками, а то й старшим не завадило б навчитися…
— Чи так, як ти робив у Каневі та й тут на пасовиську?
— Так самісінько. Ось, коли ласка, подивись, батьку, що списом можна зробити і як він у мене в руках ходить.
Він узяв спис у руки і показав, що вміє.