Автомобіль із Пекарської
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-7352-5
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Автомобіль із Пекарської». Краткое содержание книги:
– Відразу до справ давайте, Шацький. Вам же щось від мене потрібно у зв’язку з тим убивством в автомобілі.
Йозеф так енергійно замотав головою, що, здавалося, ще трохи – і вона відірветься від шиї.
– Та ніц мені від вас не треба, пане Кошовий! Особисто мені – нічого! Хотів би трошки розказати вам про стосунки між відомим нам обом паном Сілезьким та панною Агнешкою.
Віко мимоволі смикнулося.
Торкнувшись його пучкою вказівного пальця, Клим подався вперед, налігши грудьми на край столу:
– Як? Густав Сілезький і…
– …донька нафтовика, – завершив фразу Шацький, при цьому з поважним виглядом відкинувшись на спинку стільця й переплівши руки на грудях, явно задоволений ефектом. – Вони мали таємний зв’язок. Інтимний.
– Ви говорите про це так упевнено, Шацький, ніби були в них довіреною особою. Або взагалі, як кажуть, тримали свічку.
Проте Клим у глибині душі майже не сумнівався в тому, що його друг каже правду. Джерела, з яких дантист дістав пльотки, могли бути й були дуже різноманітними. Для когось навіть екзотичними, бо не всякий бував там, куди часом заносило Шацького. А де він не міг опинитися, там ступала нога його численних пацієнтів. Дантист Йозеф Шацький славився тим, що гарно робив свою роботу за цілком помірну оплату. Порівняно невисока вартість його послуг прогнозовано збільшувала практику. І в його кріслі опинялися не лише небагаті містяни, а й відвідувачі з доволі пристойними статками. Вони вміли рахувати гроші й воліли полікувати зуби добре, не переплативши при цьому тим, хто збільшує платню, маючи кабінет у центрі Львова чи завдяки багатій та знаменитій клієнтурі. Досить часто пересічний стоматолог дозволяв собі накручувати вартість лікування, бо серед його відвідувачів – депутат сейму, відомий актор, редактор чи багатий домовласник. Шацький же на тому не спекулював і цим завойовував довіру.
Зазвичай сидячи в кріслі з розкритим ротом, до ладу не поговориш. Але довірливі розмови з різноманітними пацієнтами, більшість яких нагадувала навіть сповіді, стали неодмінним ритуалом: перш ніж попросити пацієнта відкрити рота, Шацький говорив із ним, а точніше – вислуховував. Через те зубний лікар із Кракідалів часто був у курсі не лише подій, відомих на загал, але, що цінував вище, й подій, про які не напишуть ранкові чи вечірні газети.
– Відомості достовірні, – кивнув Йозеф. – Скандальних подробиць я вам не повідаю, пане Кошовий. Але знаю напевне: вони мали інтимні побачення від нинішньої весни.
– Зв’язок тривав десь півроку?
– Так. А розірвався незадовго до трагічної події в дворику на Пекарській.
– Звідки така точність?
Шацький не відповів – кельнер саме приніс замовлення, і він узявся до їжі. Лише впоравшись із половиною свіжої булочки з конфітюром, відсунув надпиту каву вбік, виклав руки перед собою на стіл, переплів пальці й повів далі:
– Пане Кошовий, я справді не був, як ви кажете, довіреною особою жодної зі сторін. І не можу гарантувати вам, що знаю всі деталі тієї справи. Зокрема, не можу підтвердити, що розрив між ними трапився буквально за шість, сім чи десять днів до вбивства панни Радомської. Це, як каже на подібне моя кохана Естер, не має жодного значення. Важливіший сам факт розриву. А факт їхнього зв’язку для всіх, хто дізнався про те так само раптово, як ми з вами, значить ще більше.
Тепер Клим уже остаточно заплутався, тож ковтнув кави й наморщив лоба, аби зібратися з думками. Жестом зупинивши ймовірний потік слів, мовив:
– Отже, Шацький, ви кажете – між кримінальним королем та донькою нафтового магната, котра, як я зрозумів за цей час, усе мала й ні в чому собі не відмовляла, був таємний любовний зв’язок?
– Любов – не зовсім те, про що варто тут згадувати, – виправив Йозеф. – Там навряд чи була навіть пристрасть. Дівка, хай мені Бог простить ось такі вислови про небіжчицю, грала з вогнем. Їй то подобалося. А пан Сілезький не заперечував. Усі, хто так чи інакше знав панну Агнешку за життя, не дивуються. Подібна поведінка була цілком у її стилі.
– Слухайте, Шацький, мені за останні тижні покійної, царство небесне, доньки Радомського так забагато, як не було за її життя. Тому геть загадки й натяки. Для мене нічого не може стати разючим чи скандальним одкровенням про панну Агнелю, бо я не знав про неї взагалі нічого! Навіть, перепрошую, як вона виглядала. Бачив портрет на похороні, жалобну фотографію на газетних шпальтах та у вітринах деяких крамниць і салонів. Не придивлявся. І то – все.