Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Лабіринт духів - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Лабіринт духів

Электронная книга - «Лабіринт духів». Краткое содержание книги:

Молода оперативниця Алісія Ґріс розслідує загадкове зникнення міністра Маурісіо Вальса. У пошуках відповідей вона вирушає до Барселони, де зустрічається з родиною Семпере та адвокатом Бріансом. Дівчина підозрює, що Бріанс причетний до викрадення, однак, прослідкувавши за ним, розуміє: він тільки вершина айсберга. Алісія дізнається ще про кількох людей – в’язнів моторошної тюрми Монтжуїк у часи Другої світової війни, коли Вальс працював там комендантом. Їм відомо, до яких жахіть причетний міністр. Та був іще один в’язень – письменник Віктор Маташ…
Загадки і головоломки, таємниці минулого і страшні злочини режиму Франко, пошук істини в плетиві брехливих відомостей – чи вдасться Алісії знайти вихід із цього темного лабіринту?
1 ... 12 13 14 15 16 17 18 19 20 ... 65
Перейти на страницу:

– Даруйте мені.

– Ти сама шкіра та кості, – зауважив Бермехо.

– Це лише тимчасовий наслідок усіх цих прикростей, – відказав Фермін, намагаючись говорити веселим і сповненим оптимізму тоном. – Але тепер, коли мої негаразди потроху зникають, я передбачаю майбутнє зі щедрими трапезами й споглядальним життям, протягом якого я буду нагулювати сальце, почитуючи найвиборнішу поезію Золотої доби [13]. За два дні я розгодуюся на кров’янці й бісквітному печиві, наче кнур. Не дивіться, що я такий худий: коли випадає нагода, я набираю вагу швидше, ніж примадонна.

– Як скажеш, – відповів Арраес. – Тобі є куди йти?

Фермін у своєму новому мундирі капітана без корабля, із повним шлунком, у якому нуртувало гаряче вино, енергійно закивав.

– Тебе чекає жінка? – запитав моряк.

Фермін сумовито всміхнувся.

– Чекає, та не мене, – відказав він.

– Он як. Це їй адресовано того листа?

Фермін кивнув.

– І заради цього ти ризикнув своїм життям і вирушив у подорож до Барселони? Щоб доставити їй цього листа?

Той лише стенув плечима.

– Вона цього варта. До того ж я пообіцяв своєму доброму другові.

– Він помер?

Фермін опустив очі.

– Є новини, яких краще не повідомляти, – зауважив Арраес.

– Коли вже дав слово, то мушу його дотримати.

– Як давно вона його не бачила?

– Трохи більше ніж рік.

Якусь хвилю капітан мовчки дивився на нього, а потім сказав:

– Для наших часів рік – це багато. Люди сьогодні забувають швидко. Це наче вірус, який, проте, допомагає вижити.

– От би й собі підхопити його. Мені б він став у неабиякій пригоді, – відказав Фермін.

10

Уже споночіло, коли шлюпка причалила до кам’яних східців біля корабельні Драссанас. Фермін покинув човен і розчинився в портовій імлі, перетворившись на ще одну постать серед натовпу вантажників і моряків, що прямували до вуличок Равалю, який тоді називали Китайським кварталом. Змішавшись із юрбою, Фермін почув уривки розмов, із яких зрозумів, що попереднього дня місто зазнало чергового нальоту авіації, одного з багатьох за останній рік, і що цієї ночі очікують нового бомбардування. У голосах і поглядах цих людей відчувався страх, але, переживши такий жахливий день, Фермін був переконаний: хай що йому б не готувала ніч, гірше вже бути не могло. Провидінню забажалося, щоб дорогою йому перестрівся торговець ласощами, який уже вертався з базару, штовхаючи перед собою візок із усілякими смаколиками. Фермін зупинив його і щонайуважніше оглянув товар.

– Маю цукрований мигдаль, точнісінько такий самий, як до війни, – запропонував продавець. – Не хочете покуштувати?

– Мене цікавить «Суґус», – уточнив Фермін.

– У мене саме лишився пакетик полуничного.

Очі Фермінові зробилися круглими, наче блюдечка, а по губах на саму згадку про таку лагоминку потекла слинка. Завдяки фінансам, отриманим від капітана Арраеса, він зміг придбати цілий кульок жувальних цукерок, який відразу ж розірвав із пожадливістю засудженого до смерті.

Імлисте сяйво ліхтарів Ла-Рамбли завжди видавалося Фермінові – поряд зі смаком його улюбленого «Суґусу» – однією з тих речей, заради яких варто прожити бодай ще день. Утім, того вечора, простуючи центральною алеєю Ла-Рамбли, Фермін зауважив, що кілька нічних сторожів ходили з драбиною від ліхтаря до ліхтаря й гасили їхнє світло, що відбивалося від бруківки. Фермін підійшов до одного з цих сторожів і взявся спостерігати за його роботою. Коли той став спускатися з драбини й помітив Ферміна, то зупинився й скоса позирнув на глядька.

– Доброго вечора, начальнику, – привітався Фермін приязним тоном. – Ви не образитеся, якщо я насмілюся запитати, чому ви лишаєте місто в темряві?

Сторож замість відповіді лише вказав пальцем у небо й, забравши драбину, рушив до наступного ліхтаря. Фермін постояв на місці ще якийсь час, споглядаючи незвичне видовище: як Ла-Рамбла поступово поринає в пітьму. Довкола нього стали зачинятися кав’ярні й крамниці, фасади яких мінилися слабким місячним сяйвом. Із якимось неспокоєм на душі Фермін рушив далі й невдовзі помітив те, що видалося йому нічною процесією. Численна група людей з клунками й ковдрами прямувала до входу в метро. Дехто ніс запалені свічки й каганці, інші йшли в темряві. Минаючи сходи, що спускалися до підземки, Фермін затримав погляд на хлопчикові, якому ще, либонь, не виповнилося й п’яти років. Його міцно тримала за руку чи то мама, чи то бабуся – у скупому освітленні всі ці люди здавалися передчасно постарілими. Фермін хотів було підморгнути хлопчикові, але погляд того був прикутий до неба. Дитина вдивлялася в плетиво чорних хмар, що снувалися на обрії, немовби прагнула розгледіти щось, що ховалося за ними. Фермін і собі звів очі догори й відчув доторк холодного вітру, що здіймався над містом і пахнув фосфором та горілою деревиною. Просто перед тим, як мати потягнула його сходами вниз, до підземних переходів метро, хлопчик скинув на Ферміна поглядом, від якого похололо на серці. В очах п’ятирічної дитини відображалися сліпий жах і безнадія, немовби це були очі глибокого старця. Фермін відвів погляд і кинувся геть, налетівши на міського гвардійця [14], що вартував вхід до підземки. Вказавши на Ферміна пальцем, він промовив:

вернуться

13

Золота доба Іспанії (ісп. Siglo de Oro) – видатне культурне піднесення в історії Іспанії, яке припало на XVI і на першу половину XVII століття. Найвідоміші представники: Сервантес, Лопе де Веґа – в літературі, Ель Ґреко, Веласкес, Мурільйо, Сурбаран – у живописі.

вернуться

14

Міська гвардія (ісп. Guardia Urbana) – муніципальні поліційні сили Барселони.

1 ... 12 13 14 15 16 17 18 19 20 ... 65
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)