Сон кельта

У свої перші роки перебування в Африці Роджер Кейсмент кілька разів подолав караванний шлях, угору по річці, від Боми та Віві до Леопольдвіля, а також униз по річці від Леопольдвіля до впадіння Конго в Атлантичний океан, де зелені й густі води розчинялися у воді солоній і де 1482 року каравела португальця Дієґо Као уперше проникла в глиб конголезької території. Роджер дослідив Нижнє Конго краще, аніж будь-який інший європеєць із тих, котрі жили в Бомі або Матаді, на тих двох осях, із яких бельгійська колонізація проникала в глиб континенту.

Усю решту свого життя Роджер жалкував — він сказав про це й тепер, у 1902 році, в самому розпалі нападу пропасниці, — що віддав перші вісім років свого життя в Африці, працюючи, як пішак на шаховій дошці, будівництву Незалежної Держави Конго, присвятивши цьому свій час, своє здоров’я, свої зусилля, свій ідеалізм і вірячй, що в такий спосіб він трудиться задля здійснення філантропічного задуму.

Іноді, шукаючи виправдань, він себе запитував: «Хіба міг я зрозуміти, що відбувається на цих двох із половиною мільйонах квадратних кілометрів, працюючи наглядачем або командиром групи в експедиції Стенлі в 1884 році та в експедиції північноамериканця Генрі Шелтона Сенфорда між 1886 і 1888 роками на станціях і факторіях, щойно побудованих на караванному шляху?» Він був тоді лише дрібною деталлю велетенського апарата, який тільки-но почав утворюватися, і ніхто, крім його лукавого творця та невеличкої групи його помічників, не знав, для якої мети він створюється.

А втім, у двох своїх розмовах із бельгійським королем, які відбулися 1900 року, коли Форін-Офіс призначило його консулом у Бомі, Роджер Кейсмент відчув глибоку недовіру до цього здоровенного чолов’яги, обвішаного орденами й медалями з довгою ретельно розчесаною бородою, грізним носом і очима пророка, який, знаючи, що він перебуває в Брюсселі в дорозі до Конго, запросив його на вечерю. Від розкішного інтер’єра того палацу з його м’якими килимами, кришталевими люстрами, схожими на павуків, дзеркалами в гравійованих рамах, східними статуетками в Роджера голова пішла обертом. Там було дванадцять запрошених, крім королеви Марії Енрікети та її дочки, принцеси Клементини і французького принца Віктора Наполеона. Монарх підтримував розмову до пізньої ночі. Він говорив як натхненний проповідник і коли описував жорстокість арабських комерсантів, які торгували рабами, що їх хапали на території Занзібару, в його суворому голосі лунали містичні ноти. Християнська Європа повинна покласти край цій торгівлі людською плоттю. Він висунув таку пропозицію, і вона стане внеском, який маленька Бельгія подарує цивілізації: вона визволить замучену людність аборигенів Африки від того жаху. Елегантні дами позіхали, принц Наполеон шепотів галантні компліменти на вухо своїй сусідці за столом, і ніхто не слухав музику оркестру, який виконував один із концертів Гайдна.