Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років

Гетьман Іван Мазепа

Звичайно, Переяславська угода не є ідеалом української консервативної державно-національної політики, до якої вона повинна прямувати, наголошував В. Липинський, проте вона є здійсненим, зреалізованим історичним фактом, із якого вона повинна виходити. Саме від цього факту «вона повинна починати свій рух вперед, свій поступ, до якнайбільшої повноти і незалежности власнодержавного — реально, а не літературно-національного — українського життя»33.

Ліквідовуючи польську магнатсько-шляхетську систему панування в Україні, лідери повстання зрештою усвідомлювали необхідність творення власної національної еліти, яка мала розв’язувати завдання будівництва нової держави.

Б. Хмельницький, творячи нову еліту, «зумів сполучити українську “чернь” з українською шляхтою», проте не встиг реалізувати «свою найбільшу ідею: сотворити наслідственну владу гетьманську й уґрунтувати українську монархію»34.

Українська шляхта відіграла важливу роль у державотворчому процесі. Долучаючись до козацького повстання, вона жертвувала своїм становищем, майном і усвідомлювала неможливість повернення до старої системи. Звідси, вважав В. Липинський, більша порівняно з настроєм «старинного» козацтва «нервовість, більша енергія, більша політична далекозорість, більший темперамент повстанчої покозаченої шляхти»35. Фанатична завзятість, відданість національній справі цієї верстви впадали у вічі багатьом сучасникам.

Масштабна державна, національна й соціальна еволюція Війська Запорозького вплинула на загальне становище української шляхти і, що дуже важливо, — решток старої аристократії, яка ще не втратила національну ідентичність. Б. Хмельницький установив постійний контакт із князем Степаном Четвертинським, останнім представником «старої Руси князівської», одним з опікунів Києво-Могилянського колегіуму, лідером волинської шляхти, невтомним оборонцем православ’я.

Спираючись на співпрацю з оборонцями і представниками західноукраїнської території — українською шляхтою, Б. Хмельницький розпочав у 1656 р. окупацію козацькими військами Волині й Поділля, Полісся, Пінщини, південної Білоруси, яка завершилася на початку 1658 р. уже за гетьманування І. Виговського. Процес повороту тогочасної спольщеної української шляхти до українського державного життя, на думку В. Липинського, був надзвичайно важливою складовою «зрощування Української Нації зо всіх перед тим розбитих і розпорошених її частин», який «доходив до свого кінця в посліднім році гетьманування Богдана Хмельницького»36.