Браслет із знаком лева
- Автор: Холодюк Леся
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: «Червона Калина»
- ISBN: 5-7707-0729-1
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Браслет із знаком лева». Краткое содержание книги:
Марта Квитко, котра летить до свого вуйка в Австралію. Довгою, сповненою небезпечних,
трагічних пригод, стає її дорога до Мельбурна.
Перед читачем постає екзотичний світ Індонезії, в якому живуть, кохають і діють
герої нової книжки української письменниці Лесі Холодюк (Лариси Федорів) «Браслет із
знаком лева».
— Уже в найдревніших книгах, написаних на санскриті, є згадки про надійність дхоу.
Почавши таким чином свою розповідь і надавши їй цілком фундаментального значення, обводив присутніх очима — чи зацікавив слухачів. На обличчі Ліана завжди вловлював неабиякий інтерес. Іноді до них приходила Даке, приносила щось попоїсти і теж заворожено слухала його розповіді. Навіть Маас, котрому теж знаходилася робота, примощувався поруч і слухав. Тільки Майкл мав наліт відчуження на обличчі і, здавалося, був замотаний у товстий сувій шовку. Це вловлював Фатухелу, коли язики полум’я особливо щедрі на жовтогаряче світло.
— Десь є така старовинна книга «Наука про життя рослин». Їй, казали синдбади, три тисячі років. Там описані сорти дерева для різних суден і навіть писалося про те, що залізо не повинно використовуватися в зчепленні та скріпленні дощок, тому що метал піддається впливу магнітних шкал в морі.
— Ти дивись… — захоплено прошепотів Ліан.
— Непоганий багаж знань для тритисячолітньої давнини, — додав Маас.
Навіть Майкл озвався:
— А ми все робимо так, як треба?
Фатухелу, під чиїм керівництвом йшли ремонтні роботи, поважно хитнув головою і трохи помовчавши, додав інформацію, котра знову викликала жвавий резонанс.
— Якось мені розповідали синдбади, що ходили на дхоу аж до західної Африки, досить цікаву річ. У минулому столітті одна англійська мандрівниця на весь світ розтрубила про звичай добувати вогонь у жінок бакеле при допомозі черенка пальмової гілки, який швидко крутили в заглибленні з дерева тієї ж пальми. Виявляється, ще до її повідомлення цим способом користувалися тільки у наших широтах. Ось так. Де західна Африка, а де наш Ентанго…
Майкл засинав і уві сні виголошував довжелезні пишнослівні промови вдячності Фатухелу за його винахідливість. Мудрий, передбачливий старий знав, з ким доведеться мати справу, і тому правильно виважив усі перестороги. Бо й справді, кому спаде на думку переслідувати стару шкаралупину?
Йшли додому Ліан і Даке. З ним повертався й Маас. Тільки Фатухелу нікуди було квапитися. Він сидів, перемішував тліючі вуглини і смоктав цигарку за цигаркою…
Нарешті Маас з Ліаном привезли на косу новий потужний мотор, куплений у Танджунау за гроші лікаря. Даке теж віддала решту, що лишилася від продажу сережок, для влаштування дхоу і на заправку пальним.
— Оце буде швидкість! — збуджено коментував Ліан, коли встановили мотор. — Це ж двісті кінських сил тягтиме наше дхоу. Ну, Фатухелу, ну й голова та ще з двома вухами!
Коли дхоу взяло курс у відкритий океан, Майкл розповів Ліанові та Фатухелу про скарб тоба-батаків і чому Ероут переслідував Марту. Ошелешений Ліан водив круглими очима з Мааса на Фатухелу, і врешті-решт глипнувши на Майкла, протягнув майже урочисто:
— Бхіннека тунггал іка![29] — Бо нічого путящого, крім давньояванського вислову, начертаного на стрічці, що її тримає в пазурах міфічний птах Гаруда з індонезійського герба, не йшло до тями.
І усі зрозуміли, що мав на увазі Ліан. Так, він теж буде поруч з друзями до кінця, поки скарб тобабатаків не повернеться до свого народу. Зрештою, мовлені ним слова хіба не є найважливішою державною заповіддю?
Один Фатухелу мовчав, бухикав довго і надривно. Скарб тоба-батаків його не приваблював, хоча шанобливо схилявся перед волевиявом Марти і Майкла. Він знав життя і його бентежило інше — за багатство і красунь билися на смерть. Впродовж тисячоліть так було, так є і так буде. Тому його філософія не дозволяла захоплено реагувати на почуте. Навпаки, потягло холодком, бо попереду — боротьба на смерть. І якщо так було завжди, то й цього разу так буде… НА СМЕРТЬ? Хто ж мусить загинути? ХТО?..
14
Камінскі натиснув клавішу комп’ютера і на моніторі замиготіли тексти кримінальної хроніки з англомовної індонезійської преси південної Суматри. Переглядав публікації за останні півроку. Вперто чекав, блукаючи поглядом по друкованому тексту. Іноді робив паузу і запалював цигарку, бо мигтіння перед очима доволі втомлювало. Пускав кільця диму під стелю і думками весь час поверався до Даві.
Камінскі нервував, чуття підказувало, — Ель Даві щось не договорює. А що, — міг знайти тільки у такий спосіб. Поки жодної відомості про вирок суду над Харрісом не знайшов, хоча проглянув половину газет. Це означало одне: слідство тягнеться занадто довго. А якщо довго, то, очевидно, знайдено якісь докази. На користь Харріса, звичайно. Іще — Камінскі хоче саме цього. І не може позбутися свого бажання. Та й не збирається.
29
Бхіннека тунггал іка! (індонез.) — Єдність у різноманітності.