Пригоди в оргазмотроні
- Автор: Тернер Крістофер
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-512-4
- Переводчик: Назар Агаджанян
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Пригоди в оргазмотроні». Краткое содержание книги:
Книжка британського дослідника Крістофера Тернера в деталях простежує інтелектуальну історію Райха у різних контекстах: становлення психоаналізу та університетське життя студентів в Австрії після Першої світової війни; формування нацизму в Німеччині та його розповсюдження Європою у 1930-х роках: настрої, страхи, інтелектуальні пошуки, розчарування, шлях вічного емігранта, неймовірна популярність, знищення наукового доробку Райха американською владою, суд, арешт, смерть у камері за кілька днів до звільнення. У цій біографії — непересічна особистість, неординарний науковець, роботи якого виходять за межі наукових канонів та знаходяться у сірій зоні між наукою та псевдонаукою.
Райха попереджали, що УПМ однозначно класифікує його акумулятор як медичний прилад, й відтак Вудові доведеться провести фабричну інспекцію. «Док. Райх», вочевидь, перебуваючи в сум’ятті від цих новин, «на усі питання відповів своїми запитаннями».
Оскільки літо саме добігало кінця і Райхи от-от мали повернутися до Нью-Йорка, більшість обладнання в навчальній лабораторії було демонтовано. Вуд записав серійні номери всіх інструментів, що там залишилися. Два акумулятори, що стояли в оргонній кімнаті, містили на собі етикетки, на яких було написано: «АКУМУЛЯТОР ОРГОННОЇ ЕНЕРГІЇ / Виготовлено в США / Оргонон, округ Ренджелей, штат Мен», і містили штамп із серійним номером виробу та символ у вигляді пташиної вилочкової кістки.
Із однієї з тих камер виходили дроти, що ліаною звилися до лічильника Гейгера-Мюллера, що стояв у лабораторії. Райх пояснив, що він якраз доводив до пуття «машину вільної енергії, мотор якої живився оргонною енергією», й розповів своїм пацієнтам, що в плані допомоги «стражденному людству» покладав на цей апарат ще більші надії, аніж на оргонний акумулятор. (Райх пізніше скаже, що рід людський не був готовим до такого важливого відкриття, й закинув проект 1949 року після того, як один із його лаборантів, скоріш за все вкрав й утік з приладом; Райх застеріг ФБР, що той може бути радянським шпигуном.)
Після того, як Райхів пацієнт пішов і Вуд підняв тему про конфлікт Райха з Фрейдом, Райх «геть вибухнув» і відмовився відповідати на будь-які питання стосовно цієї теми, стверджуючи, що та сварка — це не справа УПМ. «Газетна кампанія скерована проти нього [у Норвегії] була ще однією темою для розмов, яка також зачепила його, і яку він, відповідно, відмовився обговорювати, — сказав Вуд. — Тему про те, як його тягало ФБР, я вже не став зачіпати, бо ж Райх щораз більше хвилювався через усі ті проблеми, що траплялися на його шляху “боротьби за науковий прогрес”».
Райх скаржився своєму юристові Артуру Ґарфілду Гейзу (який заснував Американську спілку захисту громадянських свобод): «Нашу роботу плутають із якимись порнографічними… діяннями. Дуже зле, що інспектори, які займають такі високі посади, не здатні розрізняти науку та порнографію й ніколи не чули про того ж Зигмунда Фрейда, і що вони не бачать нічого поганого в тому, щоб ставити запитання із прихованим підтекстом, як ото, наприклад, яких саме жінок ми беремо на роботу або ж що ми з ними там робимо, і так далі. Це ж видно, що вони розпитують про непристойні, темні, порнографічні діяння з нашої сторони. Вони повинні знати, з ким зв’язалися. Їх, вочевидь, стурбувала інсинуація в статті міс Брейді про те, що оргонний акумулятор сповнює пацієнта оргастичною потенцією. Було б добре, якщо б це було так, але це неправда. Але для посереднього людського розуму, який сприймає це словосполучення лише як засіб для вербального позначення брудних сексуальних афер, які тепер повсюди, оргастична потенція набуває іншого значення».
Можна безпомилково стверджувати, що в рапортах Вуда є часті припущення того, що йому здавалося, що УПМ немов випадково наткнулося на групу сутенерів чи то на культ вільної любові у Ренджелей. Вуд сказав одній з працівниць Інституту оргону, коли розпитував її про камеру: «Оу, виходячи з того, що ви неодружені, вона вам не потрібна, чи не так?». Лоїс Вайвел, яка працювала у видавництві Інституту оргону, запитували, чи вона працювала над «книгами про секс». Інспектори УПМ сказали доктору Симеону Троппу, голові дослідницької лабораторії Інституту оргону в Нью-Йорку, який перейняв у Темплтона естафету з виробництва акумуляторів, що вони шукали «сексуального рекета, що пов’язаний із дивакуватою камерою» (Медичний партнер Троппа погодився співпрацювати із УПМ, бо ж йому здалося, що Тропп «попав під вплив Райха так сильно, що, здавалося, перебував у стані гіпнозу».)
У Темплтон був рисунок скляної вагінальної трубки, який намалював Райх і який вона забрала з його столу, помилково підхопивши разом з іншими малюнками. Це дещо наводило на думку про те, що акумулятор був чимось на кшталт пристрою для мастурбації. Наповнені металевою стружкою трубки прикріплялися до шланга ливника і призначалися для лікування назальних та вагінальних розладів. Згідно з інструкцією, трубка повинна була «вставлятися… плавно й не більше, ніж на дві хвилини за один раз, або ж допоки не з’явиться легке відчуття печіння».