Ми проти вас
- Автор: Бакман Фредрик
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книголав
- ISBN: 978-617-7820-65-8
- Переводчик: Софія Волковецька
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Ми проти вас». Краткое содержание книги:
Увага! Книга містить ненормативну лексику.
На додачу до всього, коли він повертається з Геда у Бйорнстад, з лісу зненацька вилітає якась баба на «вольво» і втуляється просто перед ним. Точно вирішила скоротити собі шлях до міста. Дядько гальмує, сигналить і блимає фарами, але ж та баба навіть не гляне на нього, хто б сумнівався. Отак тепер їздять.
«Вольво» їде з такою швидкістю, що за якийсь час дядько бачить лише гальмівні вогники. Сніг завіває йому просто на лобове скло. Темрява. Дядько лається, бурчить і примружує очі за окулярами. Він навіть не побачить, що станеться потім, у нього нема шансу на реакцію. Попереду та баба на «вольво» гальмує і раптом вивертає авто на узбіччя. Назустріч їдуть два автомобілі: дядько, можливо, ще встигне побачити, що перший із них — білого кольору. Те авто злітає в повітря, перевертається й зі страшною силою налітає на дерево. За ним їде «сааб»; дядько, можливо, встигає це завважити. Те авто точно переслідувало біле, тому що «сааб» пригальмовує, перетинає смугу і стає поперек траси, а з нього вибігають Теему, Павук і Столяр. Дядько мав би впізнати їх із «Хутра».
Дядько гальмує. Але падає сніг. Темрява. Навіть якщо гальма спрацьовують так, як повинні, ніхто в таку погоду не зміг би швидко зупинити авто. Напевно, ніхто в цьому не винен. Напевно, винні всі. Дядько їде непристебнутим, на старій машині, він погано бачить. Він проїздить повз «вольво» і щосили викручує кермо, щоб ухилитися від «сааба».
Він так і не встигає побачити, у що врізався. Не чує удару по капоту. Він уже вдарився головою об кермо і втратив свідомість.
Міра вибирається з «вольво», оббігає авто й витягує Майю з пасажирського сидіння. Перша мамина думка — забрати доньку з дороги! Захистити її! Вони міцно обнімають одна одну на узбіччі, коли раптом відчувають ще чиїсь обійми — хтось третій стискає їх так міцно, ніби страшенно боїться, що вони могли покинути його назавжди.
Це Лео.
Ана з Відаром біжать лісом — швидше, ніж узагалі здатні. Якби вони прожили разом усе життя, то могли б розважатися, влаштовуючи собі змагання. А якби в них народилися діти, то вони ніколи б не припиняли суперечок, хто швидше бігає.
Їм обом чути, як на трасі хтось розбивається, вони інстинктивно повертають і біжать на звук. Відар чує голос Теему, потім Павука і Столяра. Вони щось кричать про «швидку». Кричать: «Обережно!!!».
Ана і Відар іще встигають торкнутися одне одного кінчиками пальців. У них незвичайна історія любові. Можливо, їхній час для любові був надто короткий, порівняно з більшістю, але вони любили незрівнянно сильніше за багатьох.
— Там горить! — кричить Ана, коли вони підбігають до траси.
Вони бачили, як по той бік дороги автомобіль зі страшною силою влетів у дерево, аж залізо прогнулося до стовбура. Люди в авто непритомні. З тріщин у капоті піднімається дим. Ана повторює:
— ТАМ ГОРИТЬ! ГОРИТЬ!
І кидається бігти. Відар пробує зловити її, але не встигає дотягнутися. Тому що Ану виховав тато, який казав: «Ано, ми з тобою не залишаємо людей у біді».
Тож Ана біжить до білого автомобіля, який починає горіти, просто через дорогу. Дядько, який повертається з лікарні в Геді, занадто пізно побачив, що сталося на дорозі. Він минає «вольво», об’їжджає «сааб» і щосили гальмує. Ана якраз добігає до середини траси.
Відар біжить за нею, кричить, але все відбувається надто швидко. Тому він кидається вперед і відштовхує Ану з дороги.
Тому що він — той, у кого брак контролю над імпульсами. Він не може зупинитись і рятує життя тієї, яку любить.
Ана скочується на узбіччя, підводиться на ноги серед снігів і кричить не своїм голосом, але той, кого вона любить, уже не тут і не може її почути. Дядьків автомобіль несло занадто швидко, удар припав спереду на повній швидкості, тіло вдарилося об капот, і Відар Рінніус загинув так само, як жив. Миттєво.