Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
Марко подумав, що місце такій страві - в помийниці. Але він і слова не сказав, щоб не видатися селюком, який вперше опинився у місті й нетямиться з дива.
Гортаючи далі меню, Марко подумки занотовував найцікавіші страви:
«Свинячі ноги з ключем на клямковій підливі».
«Ніжки кривоногого столу».
«Бляха по-циганському».
«Суп із фаршированою цеглою».
- А чим вона фарширована? - запитав Марко свого усміхненого супутника.- Я не хотів би, щоб вона була начинена каштановою шкаралупою чи радіолампами. Особливо мені не смакують радіолампи.
Маркуса це не збентежило.
- Фарширована цеглина дуже смачна,- сказав він.- Та я добре розумію, що наше меню тобі не по душі. А от ми призвичаїлися їсти все: залізо, вугілля, цемент, скло, дерево; перетравлюємо цвяхи, молотки, обценьки, навіть телефонний кабель. На нашій планеті все їстівне.
- Дивно, чому ж стоїть ваше місто. Як же ви не поїли будинків разом з дверима й вікнами?
- А де б нам довелося спати? На тарілках або в банках? А гостей приймати у полумисках? - засміявся Маркус і додав.- Ну як, не перехотілося їсти від такого читання?
- Навпаки, ще дужче схотілося. На тому тижні мати [402] водила мене до лікаря, а він сказав, що в мене буцімто недокрів'я, і приписав мені пити залізо. І я мусив ковтати мікстуру, від якої вивернуло б кишки миші під час облоги Єрусалима, де, як сам добре знаєш, був страшний голод. А що тут залізо їстівне, то покуштуємо залізного біфштекса.
Підійшов офіціант. Це був робот з шістьма парами рук, убраний у білий піджак з шістьма парами рукавів.
Уважно вислухавши замовлення, він побіг і невдовзі вернувся, несучи силу-силенну тарілок. Залізний біфштекс був ніжний і запашний, мов пудинг. Марко ум'яв його за кілька секунд.
- Треба було замовити квадроштекс,- зауважив Маркус, сьорбаючи звичайнісіньку каву з персиковим варенням (варення те варили з консервних бляшанок, у яких колись були персики). Маркові забажалося ще скуштувати цегляного супу, і він переконався, що цеглини були начинені стрижнями від кулькової авторучки й тютюновим попелом.
Випивши по келишку лікеру, що запропонував їм робот (пахнув той лікер апельсинами, однак Маркус пояснив, що це суміш дощової води і старого машинного мастила, яке зберігалося в бочці, збитій із залізничних шпал), обидва хлопці вийшли з ресторану.
- А хто ж заплатить? - спитав на порозі Марко.
- Заплатить? - перепитав Маркус.- І знову це слово. Його в нас не вживають. Розумієш?
- О, я це вже помітив, коли ти брав сигари для дідуся,- лукаво всміхнувся наш серенієць.- Ти собі йдеш до ресторану, наїдаєшся, витираєш рот серветкою, а робот...
- Заходьте до нас іще,- мовив цієї миті робот, аж до землі вклонившись.
- Неодмінно завітаємо, коли будемо в цих краях,- ввічливо відповів Маркус, потискуючи по черзі всі дванадцять роботових рук.
- Не забувайте нас,- попросив робот.- Нудьгуємо без клієнтів. Хіба не бачите? Адже ресторан майже порожній.
- Завітаємо сьогодні ж увечері,- пообіцяв Маркус, щоб заспокоїти робота. [403]
М'ятна гроза
Цього разу Марко й Маркус не стали на рухомий тротуар. Вони захотіли погуляти пішки й подалися бічними провулками,- хоч безлюдними, але святково вбраними. Ялинок була сила-силенна, вони росли навіть на дахах. Маркові здавалося, що він увесь час іде попід однією велетенською ялинкою: він раз по раз зачіпав головою то сріблястий дзвіночок, то якусь іншу цяцьку, що висіла на новорічній ялинці задля прикраси.
- Недешево, мабуть, обійшлися муніципалітетові ці оздоби,- зауважив Марко.
- Муніципалітет не витратив ані шага. У нас нема грошей взагалі. Ці ялинки ростуть самі. Ось поглянь.
Марко придивився й помітив, що лампочки, дзвіночки, м'ячики та інші цяцьки самі ростуть на деревах, немов плоди.
- Вони цвітуть на різдво? - запитав Марко.
- Завжди цвітуть. Я ж тобі казав, що тут кожний день різдво.
- Отже, планета ваша - Планета Новорічних Ялинок,- зробив висновок Марко і позаздрив тутешнім мешканцям: адже на Землі такі-от ялинки не цвіли, відколи люди живуть, цегла там не їстівна, а закортить посидіти в кав'ярні суботнього вечора, то навіть коли свої харчі принесеш, все одно треба платити за місце.
«З якого боку Земля? Внизу чи вгорі?»