Червоногрудка

Сіґне мертва. Три дні тому я стратив її як зрадницю, куля пройшла крізь її брехливе серце. Я так довгому в певен себе, але тільки-но пролунав постріл, як Даніель покинув мене. Він залишив мене, збентеженого, переслідуваного глибокими сумнівами, що тягарем лежали на серці. Тієї ночі я спав неспокійно. І ще важче було від болю усередині. Я прийняв три пігулки з тих, що лікар Буєр сказав мені приймати по одній, але біль усе одно був нестерпним. Нарешті мені вдалося заснути, і коли назавтра я прокинувся, Даніель знову був зі мною, сповнений нових сил. Мета вже близька, і ми безстрашно зробили до неї ще один крок.

Відблиски вогнища — сядь коло нього, подих гарячий відчуй на плечі.

В полум’ї цьому — жага перемоги, вірність обов’язку вдень і вночі.

Він наближається, той день, коли за Велику Зраду настане відплата. Я не боюся.

Звичайно, найголовніше — щоб про Зраду довідалися люди. Якщо ці спогади потраплять не в ті руки, їх можуть знищити або приховати від народу. Про всяк випадок я постарався залишити потрібні докази одному молодому поліцейському зі Служби безпеки. Залишається сподіватися на його кмітливість, але я шкірою чую, що він тямовитий хлопець.

Останніми днями було стільки переживань.

Усе почалося того дня, коли я вирішив: настав час покарати Сіґне. Я зателефонував їй і сказав, що прийду по неї. Коли я виходив із «Скрьодера», то через скляну стіну кафе навпроти побачив обличчя Евена Юля. Я вдав, що не помітив його, і пішов далі. Але я знав: він докумекає, що до чого, якщо розміркує як слід.

Учора до мене заходив поліцейський. Я думав, що докази, які я йому дав, не такі вже самоочевидні, щоб він зміг у них розібратися до того, як я виконаю задумане. Але виявилось, він натрапив на слід Гюдбранна Юхансена у Відні. Я розумів, що мені потрібно виграти час — принаймні, сорок вісім годин. І я розповів йому ту небилицю про Евена Юля, яку придумав спеціально для подібного випадку. Я сказав, що Евен був нещасним бідолахою з пораненою душею і в нього вселився Даніель. По-перше, ця небилиця виставила б Юля винуватцем усього, що сталося, у тому числі вбивства Сіґне. А по-друге, зробила б інсценоване самогубство, заготовлене мною для Юля, більш правдоподібним.

Щойно поліцейський пішов, я відразу ж почав діяти. Здавалося, Евен Юль не дуже здивувався, коли сьогодні відчинив двері й побачив на порозі мене. Можливо, він добре подумав, а може, просто не мав більш сил дивуватися. Він уже був схожий на мерця. Приставивши йому ножа до горла, я пообіцяв: якщо він сіпнеться, то заріжу, як зарізав його псину. А щоб у нього не залишалося в цьому сумнівів, відкрив узятий із собою мішок для сміття і показав труп цієї тварюки. Ми піднялися в спальню, він слухняно заліз на табурет і прив’язав під стелею собачий повідець.

— Не хочу, щоб поліція до часу дістала ще якісь докази, тому треба, щоб усе виглядало як самогубство, — сказав я. Але він не відповідав. Здавалося, йому байдуже. Хтозна, може, я навіть робив йому послугу?