Щит і меч
- Автор: Кожевников Вадим
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: В. Білова
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Щит і меч». Краткое содержание книги:
Перші твори Вадима Кожевникова почали друкуватися в 1928 році.
В 1939 році вийшла збірка його оповідань «Нічна розмова», а згодом повісті «Степовий похід» (1940) та «Грізна зброя» (1941).
На початку Великої Вітчизняної війни Вадим Кожевников працював у фронтовій газеті, а з 1949 року він військовий кореспондент «Правды». Герої його післявоєнних збірок «Міра твердості» та «Дорогами війни» — це ті, хто виборював перемогу у грізну годину війни, хто грудьми став на захист рідної Вітчизни.
Роман Вадима Кожевникова «Щит і меч» присвячений подвигу радянських розвідників в тилу ворога.
— На кого ж тоді нам покладатися?
Гаген усміхнувся й сказав, підкреслюючи поблажливою усмішкою перевагу своєї логіки:
— Саме на цих націоналістів, підтримуючи в них ілюзії самостійного сепаратизму, буржуазію демократичного реставраторства, і на тих, хто брав тут участь у стратах своїх співвітчизників, чим на все життя закріпив себе за нашою службою. Це той матеріал, з яким нам слід працювати.
Що з цих міркувань Гагена було плодом його власних думок, а що — награною, професіональною навичкою дволикості, породженням механічної звички підловлювати співрозмовника, хоч би ким він був, визначити важко. Та все це розширювало уявлення Йоганна про своїх співробітників, відкривало йому ті звивисті способи, за допомогою яких вони промацували співрозмовника.
В усякому разі, Йоганнові вдалося виявити слабку точку в надійно захищеному панциром професіональної обачності душевному організмі Гагена. Такою вразливою точкою була, як виявилось, авторська пиха.
Гаген вважав себе теоретиком науки про розвідку. Він гадав, що прагнення до знань — це вже своєрідна форма розвідувальної діяльності. Стійкість державної влади залежить тільки від ступеня розгалуженості агентурної системи, і небезпека існуючому ладу може загрожувати тільки звідти, куди ця система не проникає. Ця концепція була плагіатом японської доктрини тотального шпигунства, систему якого Гесс вивчав у Японії і успішно переніс на грунт Третьої імперії.
Далекозорий Гаген тримав сторінки рукопису на витягнутій руці й високим голосом читав Йоганнові вибрані місця. При цьому його пухле, бліде обличчя ставало урочистим і схожим на мармуровий скульптурний портрет Нерона, тільки трохи пом'ятий.
Голосом декламатора Гаген заявляв пишномовно:
— Бути всевідаючим — це означає бути всемогутнім. Знати противника — це бути всемогутнім. Знання противника — це наполовину здобута перемога. Ця істина така ж сама беззастережна й загальна, як те, що для підкорення нижчих істот вищій — людині — неминуче застосування такого регулятора придушення інстинктів, як голод, неминуче також застосування динамічних засобів, що викликають больові відчуття. Тільки надійна система секретних служб може забезпечити правлячих осіб відомостями про таємні слабості керованого ними суспільства й надані цим особам династичної стійкості.
Вайс запитав з удаваною наївністю:
— Але у фюрера, на жаль, нема спадкоємців?
— Так, — згодився Гаген. — У фюрера величезний політичний темперамент, і все інше він приносить йому в жертву.
Вайс зазначив з підкресленою серйозністю:
— Ваша праця відкриває в нашій діяльності такі глибини, показує її в такому несподіваному аспекті, що я просто вражений. — І скромно додав: — На жаль, я не маю достатніх знань, щоб оцінити все значення ваших слів.
Гаген, зворушений цією підступною похвальбою простодушного співрозмовника, пообіцяв:
— Я вам дечим допоможу: моя бібліотека у вашому розпорядженні.
Бесіди про книжки, взяті в Гагеиа, давали змогу Йоганнові поповнити знання про стилістичні засоби, що їх застосовували фашистські розвідники.
Створюючи розвідшколи для підготовки агентів з радянських військовополонених, керівництво гітлерівської розвідки видало спеціальну директиву, в якій вказувалося, що керівники шкіл, викладацький та інструкторський склад повинні будувати свою роботу на повному довір'ї курсантів. З цією метою наказувалося в спілкуванні з ними бути люб'язними, вимогливими, але справедливими, щоб створити враження гуманності й високої культури. Переконувати курсантів, що німці виконують лише роль посередників, які сприяють антирадянським зарубіжним центрам у звільненні СРСР від більшовиків. Вселяти думку про те, що курсанти — сини своєї країни, тільки країни нового порядку, і діють добровільно, за власним бажанням, і німці не втручаються в їхнє внутрішнє життя, а лише подають їм посильну допомогу.