Тринадцять градусів на схід від Грінвіча

— Твій план, здається, правильний, — сказав, звертаючись до Люнда, начальник штабу. — Вони не підозрюють, що ми вже тут!

— Цей молодший Улл башковитий хлопець. Він так з ними говорить, що запідозрити просто неможливо. Молодець.

Вони стояли біля слухового вікна велетенського вугільного складу. Звідси добре було видно Свердрюпбюен, затоку і навіть околиці Хаугена.

А тим часом човен поволі спускався під воду. Помітили це не одразу. Якось зненацька у хвилях зникла його палуба, а потім і рубка.

— Невже вирішили залишити нас у спокої? — з надією спитав Олаф.

— Не думаю.

— А раптом?

— Не знаєш ти німців. Напевне, якусь капость придумали.

— Зрештою, що їм тут треба? — не здавався Олаф. — Прийшли, переконались, що все на тисячі миль навкруг мертве, і додому, на материк.

— Коли б так, — сумнівався Люнд. — Чув, що говорив радист з човна: наказано все перетворити на пустелю, а те, що тут від народження планети пустеля, — їх не стосується. Наказ для них — вищий бог! Навіщо думати, коли є начальство? Зараз виринуть десь ближче до берега і візьмуться до справи.

— Дивно, Лонгір північніше, а тут неначе тепліше.

— Гольфстрім, — сказав Люнд і помітивши, що поруч з пірсом спучується лід, додав: — А ось і вони… Німці є німці. Швидше земля зірветься з орбіти, ніж ці пруссаки відступляться від того, що намислили.

Спочатку з проламу у кризі пробилась гострим тесаком рубка, потім спливли ніс і корма. Поповзла догори мачта прожектора, і знову темряву ночі прорізав його сліпучо-білий сніп. Він проліг від Старого порту на верхнє селище, і заходився шукати там когось, так ніби напевне знав про його там існування.

— Кого вони шукають? — сам себе запитав Олаф.

— З певністю можна сказати, що не нас.

Уве Ролл підняв до вікна кулемет.

— Так і кортить полоснути по цьому прожектору.

— Не дістанеш, — зупинив його начальник штабу. — Не дістанеш, а себе викажеш.

— Далекувато, твоя правда.

— Хай уже вони і далі думають, що ми ще в Свеа, — сказав Олаф. Тут він угледів поруч з верхнім селищем ланцюжок лижників. Намацавши їх, промінь перестав кидатися з боку на бік: вів їх, показуючи дорогу, освітлюючи шлях. Без бінокля було видно: йшли німці, несли за плечима якісь термоси чи бідони, що відбивали світло прожектора металевим блиском. Певне, човен висадив їх десь північніше на березі Айс-фьорда. Зараз, опинившись вище адміністративного селища, вони цілились йому у тім'я.