Твори у 12 томах. Том 09
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #9
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Іван Волинець
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори у 12 томах. Том 09». Краткое содержание книги:
Розміщено твори за датою їх друкування. Оповідання подаємо за збірками, в тому порядку, що прийнятий у перших виданнях цих збірок.
До дев’ятого тому ввійшли: повісті «Звір Предковічний»(1911, окреме видання — Нью-Йорк, 1913) та роман «Місячна долина (Нью-Йорк, 1913).
— Та хто в чорта ви такий? — озвався Біллі.
— Я констебль. Ходім!
— Але чого вам від нас треба?
— Вас, звісно. Вас обох.
— З якої причини?
— Волоцюзтво. А тепер хутчій! Мені ніколи панькатися з вами цілу ніч.
— Забирайтеся відси самі! — йому Біллі.— Я не волоцюга. Я робітник!
— Може, так, а може, й ні, не знати, — відповів констебль. — Це вже ти сам уранці розкажеш судді Ньюсбаумерові.
— Ах, ти… смердюче паршиве щеня, ти думаєш мене вигнати звідси! — почав Біллі.— Ану, поверни на себе світло, хай я подивлюся на твою репану пику. Вигнати мене! Мене! Ось як я встану та намну тобі боки, то від тебе мокро стане… ти…
— Ні, ні! — злякалася Сексон. — Не роби бешкету, Біллі. Це скінчиться в’язницею…
— Її правда, — ствердив констебль. — Послухайся своєї приятельки.
— Вона моя дружина, тож гляди, обережніш язиком, — застеріг Біллі.— А тепер ушивайся, як не хоч лиха напитати!
— Я вже бачив таких, як ти! — огризнувся констебль. — І я маю, чим тебе переконати. Ану лиш кліпни оком!
Пляма світла пересунулася набік, і з темряви виступила рука, в якій зловісно зблиснув револьвер. Ця рука здавалася чимсь відокремленим від тіла, ніби вона існувала сама по собі: вона то зникала, мов привид, то знову виринала, коли палець натискував кнопку ліхтарика. Очі їм прикипали до руки й револьвера, а за мить усе поглинала цілковита темінь, і потім вони знову бачили руку й револьвера.
— Тепер, я думаю, ви підете? — вищирився на них констебль.
— А ось зараз побачиш… — почав Біллі.
Саме в цю мить світло згасло. Констебль хутко шарпнувся, і ліхтарик глухо вдарився об підлогу. Біллі з полісменом разом кинулися шукати ліхтарика, але Біллі намацав його перший і навів струмінь світла на констебля. Перед ним стояв сивобородий чоловік у мокрому
цератовому плащі. Він був зовсім старий і нагадав Сексон одного з тих ветеранів, що беруть участь у поминальних процесіях у День покладення вінків{37}.
— Віддай! — гаркнув констебль.
Біллі тільки пирхнув у відповідь.
— Ну, то я прошию тобі шкуру наскрізь!
Він навів револьвера просто на Біллі, але Біллин палець на кнопці ліхтарика ані ворухнувся, і в барабані зблиснули кінчики куль.
— Ах ти, старе бородате опудало! Тобі хіба по кислиці стріляти! — відказав Біллі.— Бачив я таких, як ти! Всі ви хоробрі, як леви, з затурканими бідаками, а дай вам справжнього чоловіка, то втікаєте, мов зайці. Ану, потисни на гачок! Ех ти, паскудний страхопуде, та ти ж хвоста між ноги й дременеш навтіки, тільки я рота розкрию!
І не довго думавши, Біллі так гримнув, що Сексон мимохіть зареготалася, побачивши констеблів переляк.
— Востаннє попереджаю, — процідив констебль крізь зуби, — віддай ліхтарика і йди за мною добром, а ні, то тут тобі й кінець.
Сексон злякалася за Біллі, але не дуже. Вона була певна, що полісмен не наважиться стріляти, і всю її пройняли знайомі трепетні гордощі: її Біллі такий хоробрий! Хоч не бачила його обличчя, вона знала, що воно зловісно холодне й безвиразне, як і тоді, коли він бився з трьома ірландцями.
— Не тебе першого я вб’ю на своєму віку, — погрозився констебль. — Я старий вояк і крові не боюся…
— Сором вам, — перебила його Сексон, — ганьбити мирних людей, що не вчинили нічого злого!
— Ви не маєте права ночувати тут, — стояв на своєму констебль. — Це не ваша власність. Це проти закону. А хто проти закону, той іде до в’язниці, куди підете й ви обоє незабаром. Не одного волоцюгу засадив я на тридцять днів за спання в оцій шопі. Для вашого брата це найкраща пастка. Я добре до вас придивився і бачу, що ви саме з цієї породи. — Він обернувся до Біллі.— Ну, я вже досить з тобою воловодився. Підеш ти добром за мною чи ні?
— Слухай-но, стара поторочо, — відповів Біллі.— По-перше: ти нас нікуди звідси не витягнеш. А по-друге: сю ніч ми переночуємо ось на цьому самому місці.
— Віддай ліхтарика! — рішуче гукнув констебль.
— Геть к бісу, бороданю! Тебе ніхто не тримає. Чеши відси, чуєш? А свою блимавку шукай он там у болоті!
Біллі навів світло на двірний отвір і загилив ліхтарика, мов м’яча. Навколо стало темно, наче в льосі, лиш чути було, як порушник їхнього спокою люто скрегоче зубами.
— А стрельни-но тепер, побачимо, що з цього вийде, — грізно промовив Біллі.
Сексон спіймала Біллину руку й гордо стиснула її. Констебль буркнув якусь погрозу.
— Це що? — гримнув на нього Біллі.— Ти ще досі тут? Слухай, бороданю, мені набридло твоє патякання. Забирай ноги на плечі й гайда! А ні, то я сам тебе викину. А якщо й далі тут лазитимеш, то ще заробиш. А тепер — чеши відси!