Майстер і Маргарита
- Автор: Булгаков Михаил Афанасьевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- Переводчик: Микола Білорус
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Майстер і Маргарита». Краткое содержание книги:
— І цей відділ пречудовий, — урочисто визнав Коров’єв, — та й іноземець симпатичний, — він доброзичливо показав пальцем на бузкову спину,
— Ні, Фаготе, ні, — задумливо відповів Бегемот, — ти, друзяко, помиляєшся. В обличчі бузкового джентльмена чогось бракує, по-моєму.
Бузкова спина здригнулася, але, мабуть, випадково, бо не міг же чужоземець зрозуміти те, що говорили по-російськи Коров’єв і його супутник.
— Кароші? — строго запитував бузковий покупець.
— Люксусова, — відповідав продавець, кокетливо копирсаючи гостряком ножа під шкірою.
— Кароші лублю, плохі — нет, — суворо говорив чужоземець.
— Аякже! — захоплено відповідав продавець.
Тут наші знайомі відійшли від чужоземця з його лососиною до краю кондитерського прилавка.
— Спека сьогодні, — звернувся Коров’єв до молоденької, червонощокої продавщиці, та не дістав від неї жодної відповіді на це. — Почім мандарини? — довідався тоді в неї
Коров’єв.
— Тридцять копійок кіло, — відповіла продавщиця.
— Все кусається, — зітхнувши, докинув Коров’єв, — ох, ох… — Він трохи ще подумав і запросив свого супутника: — Їж, Бегемоте.
Товстун узяв свій примус під пахву, заволодів верхнім мандарином у піраміді й, відразу зі шкурою глитнувши його, взявся за другий.
Продавщицю опосів смертельний жах.
— Ви збожеволіли! — загорлала вона, втрачаючи свій рум’янець. — Чек давайте! Чек! — і вона упустила щипці для цукерок.
— Серденько, любонько, красунечко, — засичав Коров’єв, перевалюючись через прилавок і підморгуючи продавщиці, — не при валюті ми сьогодні… ну, що робитимеш! Але, клянусь вам, наступного разу, і аж ніяк не пізніше понеділка, віддамо все чистоганом. Ми тут недалечко, на Садовій, де пожежа…
Бегемот, заковтнувши третій мандарин, сунув лапу в мудровану споруду з шоколадних плиток, висмикнув одну нижню, від чого, безперечно, все обвалилось, і глитнув її разом з золотою обгорткою.
Продавці за рибним прилавком наче закам’яніли зі своїми ножами, бузковий чужоземець повернувся до грабіжників, і вмить вийшло на яв, що Бегемот помилився: у бузкового не бракувало чогось на обличчі, а навпаки, швидше було зайве — обвислі щоки і метушні очі.
Зовсім зжовкнувши, продавщиця тоскно прокричала на всю крамницю:
— Павлосич! Павлосич!
Публіка від ситцевого прилавка потяглася на цей крик, а Бегемот відійшов від кондитерських зваб і запустив лапу в бочку з написом «Оселедець керченський добірний», витягнув двійко оселедчиків і поглитав їх, виплюнувши хвости.
— Павлосич! — повторився відчайдушний зойк від прилавка кондитерського, а за рибним прилавком гаркнув продавець у еспаньйолці:
— Так що ж це ти робиш, гадино?!
Павло Йосипович уже швидкував до місця подій. Це був показний мужчина в білому чистому халаті, як хірург, і з олівцем, закладеним у кишеньку. Павло Йосипович, певне, був досвідченим чоловіком. Забачивши в роті Бегемотовому хвіст третього оселедця, він умить оцінив становище, все до кінця збагнув і, не вдаючись в жодні сперечки з нахабами, махнув удалину рукою, скомандувавши:
— Сюрчи!
На ріг Смоленського вилетів через дзеркальні двері швейцар і зайшовся лиховісним сюрчанням. Публіка почала оточувати негідників, і тут почав діяти Коров’єв.
— Громадяни! — тремким високим голосом прокричав він. — Що ж це діється? Га? Дозвольте вас про це попитати! Бідна людина, — Коров’єв додав тремтіння у свій голос і показав на Бегемота, який негайно скорчив плаксиву фізіономію, — бідна людина весь день лагодить примуси, він зголоднів… а звідки ж йому взяти валюти?
Павло Йосипович, звичайно стриманий та спокійний, крикнув на це суворо:
— Ти це облиш! — і махнув удалину вже нетерпляче.
Тоді сюрчання коло дверей розляглося настійніше.
Але Коров’єв, не нітячись від виступу Павла Йосиповича, продовжував:
— Звідки? — ставлю до всіх питання! Він змучений голодом та спрагою! Йому жарко. Ну, взяв на пробу горопаха мандарин. І вся то ціна тому мандаринові три копійки. І ось вони вже витьохкують, як солов’ї навесні в лісі, тривожать міліцію, відривають її від справ. А йому можна? Га? — і тут Коров’єв показав на бузкового товстуна, від чого на обличчі останнього виобразилася велика тривога. — Хто він такий? Га? Звідки він приїхав? Для чого? Потрібний він нам, чи що? Запрошували ми його, чи що? Певно, — саркастично кривлячи рот, на повен голос волав колишній регент, — він, бачите, в парадному бузковому костюмі, від лососини весь розбух, він весь набитий валютою, а нашому, рідному?! Гірко мені! Гірко! Гірко! — завив Коров’єв, як боярин на старосвітському весіллі.