Історія України-Руси. До року 1340
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #3
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. До року 1340». Краткое содержание книги:
У третьому томі висвітлюється історія Галичини та Волині від утворення тут держави князя Романа Мстиславовича до загарбання значної частини території Польським королівством, а також становище Наддніпрянщини за умов панування золотоординських ханів.
Катедри, визначнїйші церкви і монастирі діставали від князїв і богатих людей нерухомі маєтности, або й самі (особливо монастирі) їx закладали. Так київська митрополїя мала десь у Київщинї город Полоний, „святЂй БогородицЂ градъ Десятиньный”, і ще десь (може в Переяславщинї — город Синелець); в Чернигівщинї знаємо ”сельце св. Спаса”, чернигівської катедри; Володимир Василькович у своїм тестаментї дав на володимирський монастир св. Апостолів село Березовичі 65). Але особливо значні маєтности мусїв мати Печерський монастир, завдяки загальному поважанню: уже XI в., скоро по заснованню, мав він свої села; можливо — сї перші села були засновані самими чернцями й ними оброблювані, але пізнїйше знаємо на певно що він діставав великі надання: так Ярополк Ізяславич дав йому всї свої маєтности — волости Небльську, Деревську і Лучську і села коло Київа, а його донька пять сїл з челядию 66). Взагалї-ж кажучи, церковні маєтности в сї часи не були дуже великі, бо й великих приватних маєтностей не було ще богато; досить сказати, що Ростислав, фундуючи смоленську катедру, при всїм своїм запалї до неї надав її лише два села, „землю” в третїм, два озера з сїножатьми і город, тільки всього.
Катедри, церкви й монастирі діставали також жертви грошима і дорогими річами. Про Ярослава сказано, що він, поставляючи „по градомъ и по мЂстомь” церкви й сьвящеників, давав їм „имЂния своєго урокъ” 67), себ то якусь постійну платню. Але се було можливо тільки, поки церков не було дуже богато. Поза тим церкви діставали жертви, особливо в тестаментах, або по душі. Про ту-ж Ярополкову доньку сказано, що вона за життя дала на Печерський монастир сто гривен срібла і пятдесять золота, а по тестаменту — все своє майно, а її чоловік Глїб Всеславич дав шістьсот грив. срібла і пятдесять золота 68). На росповсюдненнє звичая давати щось церкві по покійнику („по душі”) вказує звістне вже нам проханнє Льва Даниловича, аби Володимир Василькович дав Берестє на „свічу над гробом” Данила, або роспорядження Ростислава по смерти Вячеслава, коли він все майно його роздав на церкви, монастирі, старцїв, лишивши тільки дещо на поминаннє — „чимже надъ нимъ дЂяти на послЂдния дни, чимъ свЂчю и просфуру єго побдЂти” 69).
Оплати за спеціальні церковні служби вже тодї були значні, як можна судити з такси за поминальні служби божі подані у Кирика 70): на гривну рахуєть ся 5 служб, так що цїлий сорокоуст коштує поважну цифру 8 гривен! Але такі богаті заплати, як і лєґати, розумієть ся діставали ся головно визначнїйшим, міським церквам, та монастирям, звичайні-ж парафіальні церкви мусїли вже й тодї удержуватись дрібними доходами з парафіян, особливо тією хлїбною даниною, яку бачимо пізнїйше (XVI в.) по Українї 71).
Митрополичі й епископські катедри мали іще доходи з самого духовенства.
Не підлягає сумнїву, що митрополит діставав, і то досить значну платню від тих, кого він сьвятив у епископи (як з другого боку оплачував ся патріарху). Ся практика оплат за ставленнє епископа була перенесена з Візантиї (се т. зв. καδεδρατικόν), про звістний уже нам епізод, коли суздальський князь відкинув накиненого йому митрополитом епископа Суздальська лїтопись поясняє, що сього епископа митрополит був поставив за гроші, „на мздЂ” 72). Що се не був факт виїмковий, показує иньша з ріжних поглядів дорогоцїнна звістка з Патерика; ”пише минї, каже еп. Симон, княгиня Ростиславля Верхуслава (жінка Ростислава Рюриковича), хоче тебе (печерського монаха Полїкарпа) вивести (в ориґ.: поставити) епископом або в Новгород на Антонїєве місце, або в Смоленськ на Лазареве місце; хоч би, каже, прийшло ся й 1.000 гривен срібла видати, задля тебе й задля Полїкарпа” 73). Очевидно, що сї видатки на поставленнє епископа мали бути видані коли не виключно, то головно митрополиту і його клиросу, за поставленнє.
Епископи так само брали „ставлене” від тих сьвящеників і дияконів, яких сьвятили; се був давнїй і загально росповсюднений в Візантиї податок, а що між руськими епископами було чимало Греків, то він мав усї шанси досить скоро перейти й на Русь. Докладнїйші звістки про се маємо в постановах собора 1274 р.; з них довідуємо ся, що епископи брали т. зв. посошне (від ”посохъ”, жезл), ставлячи ігуменів, і т. зв. уроки від сьвящеників і дияконїв; так само „на мздЂ” ставили намістників і десятинників. Собор в дуже сильних виразах осудивши симонїю, не знїс одначе такси за ставленнє сьвящеників, а тільки обмежив нормою, уставленою митрополитом при його володимирській катедрі: крилошане мали брати за ставленнє сьвященика по 7 гривен, подібно як в Візантиї платили, нїби на покритє „видатків ставлення, по 7 золотих 74). Иньші оплати собор зносив 75).