У пошуках утраченого часу. Содом і Гоморра

— «Або ви всього цього пильнуєте?» — спитала пані Вердюрен; може, вона й здолала б поскромити в собі голос обуреного.антиклерикалізму, але побоювалася, як би через довгу поїздку скрипаль із бароном на дві доби не «дмухнули» від неї. «Вам що, позакладало? — сказав по-грубіянському пан де Шарлюс. — Я ж вам сказав, що Архангел Михайло — один із моїх шанованих святих заступників». Відтак, охоплений блаженним екстазом, за-дивлений кудись у далеч, він усміхнувся і голосом, наснаженим, як мені здавалося, радше релігійним, ніж естетичним захватом, промовив: «Як це гарно, коли за Приносин святих дарів Михайло стоїть біля вівтаря, в білому одінні, і махає золотим кадилом, а навколо куриться сила пахощів і аромат їхній лине до Бога!» — «А чи не з’їздити туди всім гуртом?» — запропонувала пані Вердюрен, хоча не любила «довгополих». «Як було б славно, якби за Приносин дарів, — провадив пан де Шарлюс, який з інших мотивів, ніж славетні парламентські мовці, але достоту так само, як вони, ніколи не відповідав на репліки, вдаючи, ніби їх не чує, — наш юний друг зіграв щось із Папестріни або навіть виконав арію Баха! Наш зацний абат не тямився б із радощів. Це найбільше вшанування, принаймні найбільше, яким би я міг ушанувати привселюдно мого святого заступника. Який повчальний приклад для вірних! Побалакаймо про це з молодим Фра Анд-желіко від смичка, теж воїтелем, як і Архангел Михайло».